Шептицький Андрей

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Митрополит Андрій Шептицький

Андре́й Шепти́цький (29 липня 1865 - 1 листопада 1944) — восьмий (після відновлення Галицької митрополії в 1808 р.) Митрополит Української Греко-Католицької Церкви, Роман Марія Александр граф на Шептичах Шептицький, який у чернецтві прийняв ім’я Андрей. Вступив на владичий престол митрополита Галицького, архиєпископа Львівського і єпископа Кам’янця-Подільського у віці 35 років, церемонія інтронізації відбулася 17 січня 1901 року, в переддень Навечерія Богоявлення, в архикатедральному соборі Святого Юра у Львові.

Зараз успішно триває процес беатифікації Митрополита Андрія Шептицького.

Зміст

1 Церковна кар'єра
2 Екуменічна та унійна діяльність Митрополита Шептицького
3 Політична діяльність Митрополита
4 Благочинність та меценатство
5 Діяльність Митрополита за радянської та нацистської окупації
6 Твори
7 Дивись також
8 Джерела інформації

[ред.] Церковна кар'єра

Народився у с. Прилбичі (тепер Яворівського р-ну Львівської обл.). Походив зі стародавнього знатного українського роду, який у XIX столітті зазнав полонізації, члени родини стали франкомовними римо-католиками.

При хрещенні отримав імена Роман, Олександр, Марія.

Початкову та середню освіту здобув удома та в гімназії Св. Анни у місті Краків (Польща). Після закінчення у 1883 гімназії деякий час перебував на військовій службі, але через хворобу змушений був її залишити. Навчався на юридичному факультеті Краківського та Вроцлавського університетів. В 1888 здобув науковий ступінь доктора права. У 1887 здійснив подорож в Україну та Росію, під час якої познайомився з філософом Володимиром Соловйовим та істориком Володимиром Антоновичем. В 1888 вступив до монастиря отців Василіян у Добромилі. У чернецтві прийняв ім’я Андрій. Згодом студіював філософію та теологію у Кракові. Після закінчення навчання отримав наукові ступені доктора теології та доктора філософії. В 1892 був висвячений на священика у Перемишлі, згодом став магістром Новиків (молодих ченців) у Добромилі (1892-1896), а з 1896 — ігумен монастиря святого Онуфрія у Львові. Деякий час був професором теології у Кристинополі (тепер Червоноград Львівської обл.).

Митрополит Шептицький першим із вищих ієрархів Греко-Католицької Церкви почав використовувати народну мову в спілкуванні із вірними. Коротке єпископство у Станиславові (1899–1900) Андрій Шептицький почав з відвідування гуцульських і буковинських парохій. Ніхто з єпископів раніше не писав до гуцулів послання їхнім діалектом (“До моїх любих гуцулів”): “Періш усего Ви, дєді і нені христєнецкі, сокотіт свої ґіти вид згіршення”.

У 1899 імператор Франц Йосиф I іменував Шептицького Станіславським єпископом, а римський Папа Лев ХІІІ затвердив це рішення (хіротонія відбулася 17 вересня 1899). Після смерті митрополита Юліана Сас-Куїловського Шептицький 17 грудня 1900 був номінований Галицьким митрополитом. Інтронізація відбулася 17.01.1901 у соборі св. Юра у Львові.

[ред.] Екуменічна та унійна діяльність Митрополита Шептицького

Він двічі відвідав Росію (1907, 1912) та Білорусь. Сприяв розбудові Російської Греко-католицької Церкви. Створив апостольський вікаріат для вірних греко-католицької церкви у Боснії, а в 1908 направив туди для місійної діяльності ченців-студитів. У 1907 Шептицький добився призначення єпископа для США, а в 1912 і для українських поселенців у Канаді. У 1910 брав участь у євхаристійному конгресі у Монреалі. Шептицький був ініціатором Велеградських з’їздів (1907-1927), у Бельгії створив східну гілку ордену бенедиктинців.

У 1901 заснував чин св. Теодора Студита, у 1913 запросив до Галичини чин Редемптористів, які прийняли східний обряд і створили свою гілку. Опікувався також жіночими згромадженнями Сестер: Пресвятої родини, Студиток, Милосердя, Святого Вікентія, святого Йосифа, священомученника Йосафата. Скликав Синоди та конференції єпископату греко-католицької церкви. У 1917 провів низку заходів, спрямованих на поширення і зміцнення католицької церкви в Росії. У березні 1917 організував у Петрограді Синод Російської католицької церкви і призначив отця Леоніда Федорова Екзархом для католиків візантійського обряду в Росії. Перебуваючи у Києві, митрополит призначив отця Михайла Цегельського Екзархом для католиків візантійського обряду в Україні.

У міжвоєнний період Митрополит Андрій продовжував роботу з розбудови УГКЦ. За ініціативою Шептицького було засновано Львівську греко-католицьку академію (1928), Богословське наукове товариство (1929), Український католицький інститут церковного з’єднання ім. Митрополита Рутського (1939). Продовжуючи унійну діяльність, відновив роботу Голандського унійного апостолату, у Бельгії – східну гілку ордену бенедиктинців, започаткував унійний рух в Англії.

Передбачаючи наростання репресій проти церкви, Митрополит таємно 22 грудня 1939 висвятив на єпископа свого наступника — ректора Львівської духовної семінарії о. Йосипа Сліпого. У жовтні 1939 Шептицький призначив Екзархів для вірних візантійського обряду, що проживали на території Радянського Союзу: єп. Миколи Чарнецького для Волині та Полісся, о. Климентія Шептицького для Росії та Сибіру та ін.

Під час Другої світової війни Шептицький ставив питання про об’єднання всіх християн України навколо Київського Патріархату у єдності з Римським престолом, але не знайшов розуміння з боку окремих ієрархів церкви та української інтелігенції.

[ред.] Політична діяльність Митрополита

В 1901 році закрив греко-католицьку семінарію на знак підтримки сецесії українських студентів із Львівського університету. В 1903 році він приєднався до бойкоту українськими депутатами галицького сейму. Засудив Січинського (вбивці графа Потоцького) в Посланні перед Томиною Неділею 1908 р.

Ця подія, підживила неприхильне ставлення української громадськості до митрополита. Народ по селах співає: «Наш Січинський най жиє, а Потоцький най гниє!», масово надають дітям ім'я Мирослав. Послання було продиктоване не тільки християнськими мотивами, але й політичними: його вимагав Відень як передумову для натиску на поляків, щоб ті зробили українцям поступки. Найбільшим політичним досягненням Шептицького стала в 1914 р. домова з польською стороною про виборчу реформу, яка б збільшила політичне представництво українців у галицькому сеймі. Здійснити її завадила війна.

Загальна позиція митрополита у політичних справах: закликає духовенство не ув’язуватися в політику і сам подає приклад; як галицький митрополит він ex officio був депутатом віденського парламенту і галицького сейму, але в стінах обох цих шановних закладів до 1914 р. з’явився лише двічі і обидва рази виступав не на політичні, а на освітянські теми.

[ред.] Благочинність та меценатство

Однією з малозгадуваних (але значущих для висвітлення його christianitas) соціальних акцій митрополита було те, що він добився в австрійського уряду допомоги для вдів священиків.

Під час Другої Світової Війни православні священики і миряни Кам’янця зверталися до митрополита Шептицького по допомогу — фінансову і суто церковну: книги, ризи, літургійне начиння тощо, — посилаючись на те, що він же є єпископом їхнього міста, — і митрополит у допомозі не відмовив.

Митрополит підтримував діяльність українських культурно-просвітницьких товариств «Просвіта», «Рідна школа», «Сільський господар»

Засновує Український Національний Музей, купує в 1905 для нього приміщення за 34 тис. доларів (з допомогою євреїв, бо поляк-власник не бажав продавати будинок українцям). Завдяки піклуванню Шептицького у музеї зібрано одну з найбільших у Європі збірок іконопису.

Церковні, гуманітарні фундації: найперша – Єпархіяльна бібліотека в Станиславові (передав 4 тисячі книг із особистої бібліотеки), Академічний Дім, Народня Лічниця (яку згодом (1930-1938) перетворили на сучасний шпиталь), гімназії; клопотанням до чеського уряду врятував українську господарську академію в Подєбрадах. Шептицький був ініціатором і засновником Земельного банку у Львові (1910).

На кошти митрополита придбано будівлю, в якій розмістилася художня школа О. Новаківського, а також майстерня М.Сосенка та О.Куриласа. Шептицький надавав стипендії молодим українським митцям для здобуття художньої освіти у кращих навчальних закладах Європи.

Ним заснована Львівська Богословська Академія (в 1928 р. єдиний український вищий навчальний заклад за Польщі); на сиротинці передав разом 1 млн. доларів; посилав подарунки на Песах єврейським убогим дітям.

Заходами Комісії охорони природи при НТШ митрополит дав розпорядження утворити на землях Львівської митрополії заповідник кедрових лісів на горі Яйце, що біля Підлютого, та заповідник степової рослинності біля Чортової Гори на Рогатинщині. То були одні з перших природних заповідників у Західній Україні. Сприяв відкриттю курортів (напр., Черче).

[ред.] Діяльність Митрополита за радянської та нацистської окупації

Страхітливі злочини "перших совітів" були причиною його привітання "побідоносному німецькому війську" 5 липня 1941 року. Проте ніхто з єпископів — “князів Церкви” — у цілій Европі не виступав потім так відкрито й беззастережно проти фашизму в багатьох пастирських посланнях. Засуджуючи переслідування євреїв звернувся (грудень 1941; лютий 1942) з протестом щодо нищення єврейського населення у Галичині до райхсфюрера СС Гіммлера. 29–31 серпня 1942 написав розпачливий лист до папи Пія XII, 21 листопада 1942 — послання "Не убий", в якому містилися заклики до примирення політичних сил українського суспільства, засуджувалися політичні вбивства і містилися застереження про відлучення від церкви організаторів і виконавців подібних злочинів. Це приводило до фашистівських обшуків на Св. Юрі, під час яких німці розкривали навіть труни покійників.

За згодою Шептицького значна кількість євреїв переховувалась у греко-католицьких монастирях і навіть у митрополичій резиденції. Наказав сховати понад 300 єврейських дітей та цінні єврейські документи. У рятуванні євреїв йому допомагали, серед інших, сестра Йосифа Вітер (1946 її ув’язнено загалом на 30 років) і брат Климент (37 євреїв; на фабриці взуття, яка належала студитам, – ще 16 євреїв; арештований 1947). Слід однак зауважити, що Митрополит приховував цю свою порятункову акцію від більшої частини духовенства – і тому, що цього вимагали обставини, і через антисемітизм значної частини священиків. З неприхованою симпатією пише про шляхетну поведінку Андрія Шептицького під час війни рабин Давид Кагане у свому «Щоденнику львівского гетто».

Передчуваючи, що радянська влада буде нищити Церкву, митрополит заповідав, щоб священики, ченці і черниці вчилися якогось ремесла.

Митрополіт Андрей також спричинився до створення Першої Української Дивізії "Галичина", підтримавши цю ідею, адже відомі його слова до Володимира Кубійовича: "Немає майже ціни, яку не треба б дати для створення української армії", які вперше пролунали ще влітку 1941 р, а вдруге у 1943 році у розмові з паном Кубійовичем щодо політичної доцільності та моральної виправдуваності такого кроку.

Помер Владика 1 листопада 1944 року, коло 13 год., три дні перед тим переставши з будь-ким розмовляти.