Постмодернізм у музиці
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
 |
Стаття перекладається з іншої мови у цей час Задля уникнення конфліктів редагувань, не вносьте у статтю значних доповнень. Користувач не має тримати статтю довше двох тижнів. |
Стосовно музики постмодернізм може бути розглянутий як стиль та як становище. Як музичний стиль, постмодерн включає характерні риси мистецького постмодерну — це мистецтво після модернізму (див. Модернізм в музиці). Він характеризується поєднанням різних музичних стилів та жанрів, полістилістикою. Характерна також самовідносність та іронічність, стертя кордонів між "високим мистецтвом" та кітчем, Д.Олбрайт (Daniel Albright, 2004) охарактеризовує постмодерн, як тотальний колаж, полістилізм та випадковість.
Щодо становища музики у постмодерному середовищі, то незалежно від стилю чи напрямку тієї чи іншої музики, це становище характеризується наступними рисами. Якщо музика епохи модерну розглядалася, як спосіб вираження, то в епоху постмодерну музика радше є видовищем, продуктом масового споживання, та індикатором групової ідентифікації, наприклад знаком, що допомагає визначити свою приналежність до тієї чи іншої субкультури.
Зміст |
[ред.] Музичний стиль
[ред.] Вплив модернізму та філософія постмодерну
В епоху модернізму, творення музики розглядався як відображення зовнішнього світу, подібно до того, як фотограф фіксував певну миттєвость. Однак з винаходом магнітної плівки в 1930-х роках можливість розглядати аудіозапис, як кінцевий продукт музичної творчості. Протягом 1950-х років, музика, в тому числі популярна музика, представлялась як зафіксоване виконання, навіть якщо кінцевий результат був досягнутий за допомогою техніки мікшування.
Предтечу цього процесу можна знайти десятиліттям раніше. Починаючи з кінця 1940-х onwards композитори академічного напрямку, зокрема такі композитори як Едгар Варез, П'єр Шеффер, Карлнхайц Штокхаузен та Джон Кейдж, створювали композиції, що існували виключно у вигляді аудіозаписів, використовуючи багатоканальний запис, редагуючи або варіюючи швидкість запису звуків, що означало творення музики, яка не могла бути зіграна традиційними засобами, але могла існувати лише як запис.
Подібна техніка згодом потрапила й до електронної музики. Детально розроблені мультитрекові пізні записи Бітлз (наприклад альбом "Sgt. Pepper's Lonely Hearts Club Bта") дуже далекі від того, що чотири учасники могли реально зобразити на сцені.
В епоху модернізму "Популярна" музика розглядалася як другорядна по відношенню до більш "вагомих" жанрів. Філософія постмодерну, однак, поставила під сумнів правомірність і прийнятність розподілу культури на "високу" та "низьку".
Третій виток постмодерної музики пов'язана із фундаментальною зміною уявлень щодо того, "про що" має бути музика. Із ствердженням постмодернізму стверджувалась ідея про те що "музика є сама про себе". Стильові алюзії і цитати стали не тільки технічним прийомом, але сутнісною стороною музики, перерісши з можливості в потребу. В цьому також знаходимо відхід від модерної парадигми, що вбачає основними елементами музичного мистецтва такі первісні елементи як інтонація, ритм і мотиви - постмодернiзм, що вважає основним предметом мистецтва медіапотоки, промислові об'єкти, та жанрові матеріали. Іншими словами, постмодерн зводить роль мистецтва до коментування споживацької спільноти та її продуктів, відмовляючись від модерного прагнення осягнути "реальність" всесвіту в його фундаментальних формах.
[ред.] Постмодерні техніки та їх застосування
Можливість здійснювати аудіозапис та подальші мікшування породжували численні ідеї включення до музичних творів різноманітних штучних звуків, шумів, семплів людського голосу. Окремі новатори, такі як Едгар Варез, почали експерементувати з можливостями нових електронних технологій, зокрема з синтезатори та звуковими петлями. Джон Кейдж використовував магнітні плівки, радіо, та записи живих виконавців для використання записаних семплів різними способами, що знайшло втілення в таких роботах, як "Imaginary Landscape" та "Europera." В області популярної музики зазначені технології широко використовували Abbey Road, Pink Floyd's Meddle та представники музичного стилю "даб", зокрема Lee 'Scratch' Perry. З появою цифрових технологій, що значно полегшили роботу з семплами, подібні прийоми стали поширеними в hip hop, та особливо в Bastard pop.
Техніка використання існуючого матеріалу знайшла своє відображення і в традиційній інструментальній музиці. Цитування, як посилання на вже існуючі твори не були принципово новими однак в другій половині 20 столітті вийшли на принципово новий рівню. О.Мессіана в своїх творах "Екзотичні птахи" та "Каталог птахів" в своїх творах засобами симфонічного оркестру намагається імітувати спів птахів.
Відомі цитування композиторів-класиків, зокрема в 15-й симфонії Д.Шостаковича міститься цитата із "Вільгельма Телля" Дж.Россіні та "Кільце Небелунгів" Р.Вагнера. Іншим відомим прикладом музичного коллажу є третя частина Симфонії Л.Беріо (Luciano Berio), в якому цитується "Resurrection Symphony" Густава Малера. Сам композитор, щоправда, відмовляється від поняття колажу, мотивуючи це тим, що посилання не є випадковими, натомість є знаковими в концепції композиційного цілого.
Спорідненим явищем постмодерної академічної музики стало зменшення ролі композитора в музичній композиції, що виражається не тільки у використанні запозиченого музичного матеріалу, але й у використанні випадковості, як композиторської техніки. Передумовою появи алеаторичної музики була додекафонія Арнольда Шенберга, а пізніше - техніка серіалізму, використовувана рядом композиторів, таких як П.Булез, К.Штокхаузен. Фактично вже в серіальній музиці роль композитора "витісняється" роллю математичних алгоритмів, на основі яких створюються серіалістичні композиції.
Однак пізніше ці композитори а також, особливо, Джон Кейдж, відмовляються від тотально детермінізму і започатковують алеаторичний напрямок, що ставить в основу музичної композиції випадковість. В той же час
Cage is famous for using the I Ching to direct his compositions, essentially removing himself from the compositional procedure. З іншого боку, при виконанні відомої п'єси 4'33" піаніст не продукує жодного звуку, і сама композиція, за словами автора, містить виключно навколишній шум. Таким чином в алеаторичній музиці стираються границі між виконавцем та аудіторією або між музикантами і навколищнім середовищем, що є постмодерною тенденцією.
В той же час спостерігається сплеск інтересу академістів до неєвропейських традицій та музики добарокової епохи, та популярної музики. Така увага до всіх музичних традицій є типово постмоджерною рисою; розподіл на "високе" та "низьке" мистецтво вважається іллюзорним. Дьордб Лігеті found rhythmic elements of Pygmy song that fit his own sensibilities, та they influenced his later compositions. Олів'є Мессіан ґрунтовно вивчав індійську та середньовічну музику, що позначилось на його творах. Тан Дун, народжений у Китаї, has sought ways in his compositions to unite the Chinese та Western strтаs of музика. Стів Райх sвивчав західно-африканську барабанну техніку, індонезійський гамелан, та єврейську cantillation, та his works are sometimes compared to Pérotin or рок музика. Further eroding the wall between "art музика" та "popular музика," a number of DJs have remixed his work on the album Reich Remixed. Glenn Branca та Rhys Chatham have worked with рок музикаians та combined the techniques of classical та popular музика.
The approach of post-modern та modern composers with regard to foreign, obsolete or popular музикаal idioms differs substantially from the "exotic" references of earlier composers. One key difference is the thoroughness of the study. Mozart's "Rondo alla Turca" is supposedly influenced by Turkish музика, but it is a superficial та stereotypical reference imposed in a pure classical form. Post-modern composers have continued the modern trend begun by Béla Bartók in making systematic studies та have generally sought in earnest to understта the underlying principles of exotic музика by years of study or performance in the idiom. The result is often more subtly incorporated into the composer's vocabulary, so much that one may not imagine the source of the foreign elements until they are pointed out.
[ред.] Поява постмодерного стилю
В кінці 1950-х та 1960-ті беруть початок низка стилів, зумовлених ситуацією постмодернізму, та входженням елементів постмодернізму до наявних стилів.
In popular музика, jazz, rhythm та blues, та ранньому рок-н-роллі, all begin to become shaped by not only new technology, but a fundamentally different way of producing recordings. Instead of trying to achieve a rounded three-dimensional sound in imitation of the concert experience, recordings increasingly brought vocals to the fore та made the rest of the sounds into a single "wall" behind the main track. By the mid 1960s this "wall of sound" style was the stтаard of most commercial radio. The full incorporation of the studio mixing techniques, electronics та use of layering would lead to the establishment of рок. "Pop" музика, as a specific sub-genre, would eschew the prominent electric-guitar sound of рок in favor of synthesizers, acoustic instruments, та more subdued rhythm sections.
In the early 1970s, disc jockeys in New York City playing disco музика at parties та nightclubs, were creating a different path to постмодернity in музика. Their approach was to play records to the dance floor, control the speed of the playback of the record та to also use the mixing board to add reverb та other sound effects. At the same time they would speak into the microphone over the музика, which would eventually lead into the DJing та MCing of hip hop музика (see Grтаmaster Flash, DJ Kool Herc, Grта Wizard Theodore та Afrika Bambaataa).
With the advent of the sampler in the 1980s, when used along with the turntable та a virtually infinite back catalogue of records, would provide the fundamental tools of the development of hip hop into та beyond the golden age of hip hop. Purely instrumental hip hop such as that of DJ Shadow та DJ Spooky (particularly Endtroducing..... by DJ Shadow, a seminal piece of постмодерн музикаal production/composition) in the mid 1990s proved to be particularly innovative. Entire albums were made using samples from records, tapes, video cassettes, television та radio broadcasts with no "new" elements being recorded specifically for the records.
Further evolution of hip hop in the 1990s was the creation of the subgenre called turntablism. It focused on the DJing aspect, with музика made almost entirely from the live remix of vinyl records. Some well known та influential turntablists include DJ Q-Bert та Mixmaster Mike of the Invisibl Skratch Piklz; Cut Chemist of Jurassic 5; Kid Koala; та J-Rocc та Babu of The Beat Junkies.
In classical музика, minimalism is usually regarded as the first "post-modern" style. Minimalism was in part a reaction to the perceived inaccessibility та sterility of modernist classical музика of such composers in the tradition of Arnold Schoenberg, Pierre Boulez, the early John Cage, та others among the avant-garde. The earliest minimalist composers included LaMonte Young, who had studied under Schoenberg та incorporated elements of serialism in his early minimalist works, та Terry Riley, who was largely influenced in his composition by the repetitiveness of Indian музика та рок музика.
Minimalism та related постмодерн музикаal styles laid the groundwork for re-integrating popular та "highbrow" музика, which had been separated since the rise of modernism. By the 1970s, avant-garde рок та pop музикаians (such as Suicide та Throbbing Gristle) had become interested in electronic instrumentation, the use of Eastern rhythms та unconventional instruments (for example the use of the sitar by the Beatles) та drone-like or repetitive музика, stylistically similar to minimalism (such as the музика of The Velvet Underground, Tangerine Dream, Kraftwerk, та later, Stereolab). Tape loops also prefigured the use of sampling in techno музика та house музика, та the "scratching" of hip hop музика. Moreover, the ironic "cut та paste" approach of Stockhausen's later work (which used elements from both "high" та "low" art) was highly influential on many pop та рок composers in the 1970s, 1980s, та 1990s: see, for example, or The Residents. The spread of Minimalism in contemporary музика has led to the creation of similar movements within modern electronic музика, particularly microhouse та minimal techno, with artists such as Ricardo Villalobos freely adapting the traditional minimalist apporach of Steve Reich та Philip Glass in a dancefloor context.
Постмодерн jazz, also, has influenced contemporary pop/рок музика. This has developed from two main sources, the innovations of Charlie Parker in the immediate post-war period, та (again) Arnold Schoenberg: this time, however, not so much his serial work as his pre-WWI atonal style, where all forms of tonality were abтаoned. The merging of these two traditions led to the development of free jazz in the 1950s by Ornette Coleman who went onto inspire a new generation of музикаians in the 1960s та 1970s: for example, John Coltrane, Albert Ayler та Sun Ra. Free jazz was hugely influential on many avant-garde рок музикаians: for example Captain Beefheart, та, in a completely different way The Stooges та Lou Reed (who eventually worked with Coleman in 2003 on the Raven album). These artists themselves were influential on a generation of punk музикаians in the 1970s та 1980s (see for example The Lounge Lizards та The Pop Group). In the 1970s Miles Davis repaid the compliment by incorporating elements of funk та рок into his sound, most notably on his Bitches Brew album. Again, this has been hugely influential on contemporary рок та jazz.
Perhaps the most common example given of the quintesential contemporary постмодерн composer is New York saxophonist John Zorn. Starting with his "file card" pieces such as Godard та Spillane та continuing with his Naked City project, Zorn's музика is known for making radical stylistic leaps from second to second. He is also notorious for being impossible for музика critics to codify or box-in to any one particular method or technique.
Post-рок is a term that has begun to be used for bтаs that used "рок instrumentation for non-рок purposes, using guitars as facilitators of timbres та textures rather than riffs та power chords" as was originally described by Simon Reynolds in issue 123 of The Wire (May 1994). Although the concept may refer to bтаs having dissimilar музика, most post-рок музика is mainly instrumental та of an introspective sort.
The number of bтаs within the post-рок movement has increased significantly during the last years. Bтаs such as Mogwai, Tortoise, Explosions in the Sky, Mono, Sigur Rós, múm та Godspeed You! Black Emperor have become fairly known. Their melodic, rich instrumentalization та strong emotional content have become the epitome of most post-рок музика composed nowadays.
