Постмодернізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Постмодерні́зм - світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття 20 століття приходить на зміну модернізмові. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних.

Зміст 1 Термін "постмодернізм" 2 Розвиток постмодернізму 3 Риси постмодернізму у мистецтві 4 Постмодернізм у літературі 5 Примітки 6 Посилання

[ред.] Термін "постмодернізм"

Вперше термін «постмодернізм» згадується у 1917 p. в роботі німецького філосова Рудольфа Панвіца^[1] (Rudolf Pannwitz) "Криза європейської культури"^[2], але поширився він лише наприкінці 1960-х pp. спершу для означення стильових тенденцій в архітектурі, спрямованих проти безликої стандартизації, а невдовзі — у літературі, малярстві та музиці^[3].

В англійській мові розрізняють терміни "Postmodernism" - для означення постмодернізму, як історичної епохи, що прийшла на зміну епосі модернізму та "Postmodernity" - який використовуэться для означення проявів постмодернізму у соціальній та культурній сферах^[4]. Подібне розрізнення термінів характерно також французькій мові (Postmodernisme та Postmodernité).

[ред.] Розвиток постмодернізму

Як філософська категорія, термін "постмодернізм" отримав розповсюдження завдяки філософам філософів Ж. Дерріди, Ж. Батая, М. Фуко і особливо книзі французького філософа Ж.-Ф. Ліотара «Стан Постмодерну» (1979)^[5].

Постмодерністи, завдяки гіркому історичному досвідові, переконалися у марноті спроб поліпшити світ, втратили ідеологічні ілюзії, вважаючи, що людина позбавлена змоги не лише змінити світ, а й осягнути, систематизувати його, що подія завжди випереджає теорію. Прогрес визнається ними лише ілюзією, з'являється відчуття вичерпності історії, естетики, мистецтва. Реальним вважається варіювання та співіснування усіх (і найдавніших, і новітніх) форм буття.

Принципи повторюваності та сумісності перетворюються на стиль художнього мислення з притаманними йому рисами еклектики, тяжінням до стилізації, цитування, переінакшення, ремінісценції, алюзії. Митець має справу не з «чистим» матеріалом, а з культурно освоєним, адже існування мистецтва у попередніх класичних формах неможливе в постіндустріальному суспільстві з його необмеженим потенціалом серійного відтворення та тиражування.

[ред.] Риси постмодернізму у мистецтві

Енциклопедія літературних напрямків і течій подає наступний список рис постмодернізму:

• культ незалежної особистості;
• потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого;
• прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій;
• бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу;
• використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя;
• зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін.; у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо);
• суміш багатьох традиційних жанрових різновидів;
• сюжети творів — це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох;
• запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й на образному, мовному рівнях;
• як правило, у постмодерністському творі присутній образ оповідача;
• іронічність та пародійність.^[6]

Американський літературознавець Іхаб Хассан (Ihab Hassan) відзначає наступні риси:

• "невизначеність",
• "фрагментарность",
• "деканонизація",
• "втрата Я",
• "іронія",
• "гібридизація",
• "карнавальність",
• "сконструйованість" ^[7]

[ред.] Постмодернізм у літературі

Серед перших виразно постмодерністських творів — романи У. Еко «Ім'я троянди» (1980), П. Зюскінда «Запахи» (1985), Д. Апдайка «Версія Роджерса» (1985).

Постмодернізм у сучасній українській літературі виявляється в творчості Ю. Андруховича, Ю. Іздрика, О. Ульяненка, С. Прощока, В. Медведя, О. Забужко та інших.

[ред.] Примітки

1. ↑ [1]^(рос.)
2. ↑ Pannwitz, Die Krisis der europäischen Kultur, Nürnberg 1917, S. 64 (матеріали німецької вікіпедії)
3. ↑ бібліотека української літератури
4. ↑ Згідно en:Postmodernity#Postmodernism_and_postmodernity
5. ↑ В російськомовному перекладі - Лиотар Ж.-Ф. Состояние постмодерна. — СПб.: 1998.
6. ↑ Цитата по [2]
7. ↑ Leslie A. Fiedler, Uberquert die Grenze, schliebt den Graben. - Ihab Hassan, Pluralismus in der Postmoderne. - In: "Die unvollendete Vernunft. Moderne versus Postmoderne", Frankfurt a. M.,1987, S. 159-165. Цитата по [3]

[ред.] Посилання

• Енциклопедія літературних напрямків і течій. Постмодернізм
• Михайло Собуцький. Постмодернізм або ж вихід із нього
• Постмодернізм та українська музика
• Жан Франсуа Ліотар. Що є істина?
• Д. Затонский Постмодернизм в историческом интерьере^(рос.)

Шаблон:Link AdQ