Коельо Пауло

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Пауло Коельо

Пау́ло Кое́льо (Paulo Coelho, 24 серпня 1947, Ріо-де-Жанейро ) — відомий бразильський письменник, романи якого перекладені 52 мовами.

Пауло Коельо народився в Ріо-де-Жанейро 24 серпня 1947 року в родині інженера. З дитинства він мріяв стати письменником. Але в 1960-і роки в Бразилії мистецтво було заборонено військовою диктатурою. У той час слово "художник" було синонімом слів "гомосексуаліст", "комуніст", "наркоман" і "ледар". Турбуючись про майбутнє сина і намагаючись захистити його від переслідувань влади, батьки відправляють 17 літнього Пауло в психіатричну клініку. Вийшовши з клініки, Коельо стає гіпі. Він читає все без перебору від Маркса й Леніна до "Бхагават-гіти". Потім, засновує підпільний журнал "2001", у якому обговорювалися проблеми духовності, Апокаліпсис. Крім того Пауло писав тексти анархічних пісень. Рок-гурт Raul Seixas зробив ці тексти такими популярними, що Коельо відразу стає багатим і знаменитим. Він продовжує шукати себе: працює журналістом у газеті, намагається реалізуватися в театральній режисурі і драматургії.

Але незабаром теми його віршів привернули увагу влади. Коельо звинувачують у підривній антиурядовій діяльності, за що тричі заарештовують і піддають катуванням.

Вийшовши з в'язниці, Коельо вирішує, що прийшов час зробитися розсудливим і стати нормальною людиною. Він перестає писати і робить кар'єрові в CBS Records. Але в один прекрасний день його звільняють без усяких пояснень.

І тоді він вирішує відправитися подорожувати. Випадкова зустріч в Амстердамі приводить його в католицький орден RAM, створений у 1492 р. Тут Пауло навчився розуміти мову знаків. Відповідно до ритуалу шляху, орден направляє його в паломницьку подорож до Сантьяго де Компостелла. Подолавши 80 кілометрів легендарною стежкою прочан, Коельо описав цю подорож у своїй першій книзі "Паломництво", видану в 1987 році. Незабаром за нею з'явилась і друга - "Алхімік", що принесла авторові світову популярність.

"Алхімік" дотепер залишається книгою, яка продавалася найуспішніше в історії Бразилії і навіть згадають у Книзі рекордів Гіннеса. У 2002 році португальський "Журнал де Летрас", авторитетне видання про місцеву літературу і літературний ринок, оголосив про те, що за кількістю проданих екземплярів "Алхімік" всі інші книги, написані португальською мовою за всю історію розвитку цієї мови.

У травні 1993 року видавництво "Харперколлінз" (США) випустило 50 000 екземплярів "Алхіміка", що перевершило початкові тиражі всіх інших бразильських книг, які коли-небудь виходили в Сполучених Штатах.

До публікації в США "Алхімік" виходив у невеликих іспанських і португальських видавництвах. В Іспанії книга не входила в список бестселерів до 1995 р.

У вересні 1993 року "Алхімік" очолив список бестселерів Австралії.

У квітні 1994 року "Алхімік" вийшов у Франції ("Анн Кар'єр Едісьон"). У пресі він одержав чудові відгуки, а читаюча публіка прийняла книгу з захопленням. Так "Алхімік" почав сходження за списком бестселерів.

З того часу кожен із шести романів Коельо, перекладених французькою мовою, очолював списки бестселерів, утримуючи позиції протягом кількох місяців. Якось навіть три романи одночасно очолювали кращу десятку.

Роман "Біля ріки Ріо-П'єдра сіла я й заплакала", опублікований у Бразилії видавництвом "Рокка", підтвердив міжнародний статус письменника. У цій книзі Пауло звертається до жіночої сторони людської природи.

У 1995 році "Алхімік" був опублікований в Італії ("Бомп'яні") і відразу зайняв першу позицію в списку бестселерів. У наступному році Пауло Коельо був визнаний гідним двох престижних італійських премій - "Супер Грінцане Кавур" і "Флаіано Інтернешнл".

У 1996 році "Едіторіал Обжетіва" дістала права на книгу "П'ята гора", заплативши аванс у мільйон доларів - самий великий з усіх, які одержували бразильські автори. У тому ж році Пауло був визнаний гідним звання "Chevalіer des Artes et des Lettres "

В тому ж 1996 році Коельо був призначений особливим радником програми ЮНЕСКО "Духовні точки дотику і міжкультурні діалоги".

У тому ж році "Алхімік" був опублікований і в Німеччині ("Діогенес"). У 2002 році видання у твердій обкладинці побило всі рекорди, протримавшись більше шести років у списку бестселерів журналу "Шпіґель".

У 1997 році Коельо опублікував свою чергову книгу - "Підручник воїна світла", збірка філософських думок, що допомагають нам відкрити воїна світла в самих собі.

У книзі "Вероніка вирішує померти", опублікованій в 1998 році, Коельо повертається до оповідальної манери. Цей роман також одержав прекрасні відгуки.

Восени 1998 року Пауло зробив турне по Азії та країнах Східної Європи, почавши його в Стамбулі, проїхав на Східному експресі через Болгарію і завершивши свій шлях у Ризі.

У 1999 році Коельо отримав престижну нагороду "Крістал еворд". З 1998 року і донині Пауло є почесним членом Міжнародного економічного форуму. У 2000 році його обрали в члени правління Швабського фонду соціального підприємництва.

У 1999 році Французький уряд удостоїло його звання кавалера Національного ордену Почесного легіону.

У тому ж році Пауло взяв участь у книжковому ярмарку в Буенос-Айресі, де демонстрував книгу "Вероніка вирішує померти". Відвідувачі відреагували на несподівану присутність Пауло дуже емоційно.

У травні 2000 р. Пауло приїхав Іран і став першим з 1979 року немусульманським письменником, який відвідав країну в рамках офіційного візиту. Його запросив Міжнародний центр діалогу між цивілізаціями. Підраховано, що до цього візиту вже було продано мільйони піратських копій його книг. Пауло Коельо став також і першим немусульманським письменником, який одержав гонорар за видання своїх книг у цій країні. До цього він і сподіватися не міг на настільки теплий прийом і широке визнання в країні, настільки несхожій на країни Заходу. Послухати його і підписати книги прийшли тисячі іранських читачів.

У вересні 2000 року книга "Диявол і сеньйорита Прим" була опублікована одночасно в Італії ("Бомп'яні"), Португалії ("Пергаміньо") і Бразилії ("Обжектива"). У дні виходу першого тиражу Пауло у своєму будинку в Ріо-де-Жанейро давав десятки інтерв'ю міжнародним засобам масової інформації. У цей же час уперше було привселюдно оголошено про існування інституту Пауло Коельо, який він разом зі своєю дружиною, Христиною Оітісією, заснував у 1996 році. Ціль цієї організації - надання допомоги і можливостей до соціальної адаптації незаможним шарам бразильського суспільства, в першу чергу дітям і людям похилого віку.

У 2001 році книга продовжувала публікуватися в усьому світі та ввійшла в списки бестселерів тридцятьма мовами, якими була перекладена на той час.

У 2001 році Пауло був нагороджений премією Бамбі (Bambi Award), самою старою і найпочеснішою нагородою Німеччини. Відповідно до думки журі, переконання автора в тому, що кожній людині призначено стати "воїном світла" у цьому темному світі, містить глибокий гуманістичний зміст, який набув особливо трагічне звучання в зв'язку з подіями того року.

В тому ж 2001 році Пауло вперше відвідав Колумбію і взяв участь у книжковому ярмарку Боготи. Тисячі шанувальників, що очікували прибуття свого кумира, вітали його дуже бурхливо. Пауло закликав до спокою і терпіння, обіцяючи підписати всі книги. Загалом за п'ять годин було підписано і продано 4000 екземплярів.

На початку 2002 року Пауло вперше приїхав у Китай, де відвідав Шанхай, Пекін і Нанкін, прийнявши участь у різних заходах, у тому числі роздачі підписів і зустрічах з читачами.

25 липня 2002 року Пауло Коельо став членом Бразильської літературної академії (ABL). За спільною згодою йому надали крісло номер 21. Ціль цієї академії, штаб-квартира якої знаходиться в Ріо-де-Жанейро, - збереження бразильської культури і мови. Відразу ж після обрання Пауло одержав більше трьох тисяч листів від читачів. Незважаючи на визнання з боку мільйонів прихильників, Коельо часом піддавався нападкам з боку деяких літературних критиків, тому обрання членом Академії й стало такою важливою суспільною подією.

У вересні 2002 року Пауло відвідав Росію з п'ятьма своїми книгами, що одночасно потрапили в список місцевих бестселерів: "Диявол і сеньйорита Прим", за яким ішли "Алхімік", "Книга Воїна Світла", "Вероніка вирішує померти" і "П'ята гора". Всього лише за два тижні у Росії було продано понад 250 000 екземплярів його книг, а за рік - більше мільйона.

У жовтні 2002 року Пауло одержав нагороду Planetary Arts (Планетарних мистецтв) Будапештського клуба у Франкфурті, де в його честь колишній президент США Білл Клінтон виголосив хвалебну промову.

В вересні 2004 року Пауло Коельо став почесним гостем XI Форуму видавців у Львові.

Пауло постійно підтримує зв'язок із засобами масової інформації за допомогою численних інтерв'ю, а також статей у газетах і журналах. За кілька років він написав багато статей і нарисів для багатьох впливових видань.

У березні 1998 року Коельо став вести щоденний розділ у бразильській газеті "О Глобо". Вона користувалася таким успіхом серед читачів, що "Сант-Хорді" запропонувало йому вести розділи й в інших міжнародних виданнях. Через чотири роки вони дотепер публікуються в таких газетах, як мексиканська "Реформа".

Розділи Коельо регулярно виходили в "Корр'єре делла Сера" (Італія), "Ель Семаналь" (Іспанія), "Та Неа" (Греція), "Вельт ам Зоннтаґ" (Німеччина), "Анна" (Естонія), "Зверцадло" (Польща), "Ель Універсо" (Еквадор), "Ель Насьональ" (Венесуела), "Ель Еспектадор" (Колумбія), "Чайна Таймс Дейлі" (Тайвань) і багатьох інших періодичних виданнях.