Олег
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
ОЛЕГ (? - 912/922). Літописи називають Олега родичем Рюрика. Цілий ряд дослідників вважали його узурпатором. М.Грушевський навіть допускав, що Олег міг правити у Києві до часів Аскольда, тобто до 860 р. За версією Г. Ловмяньского, Олег був смоленським князем, а його зв'язок з Рюриком — пізніша комбінація. Є версія і тмутараканського походження Олега. а також здогадка, що родичем Рюрика міг бути представник місцевих нобілів. Однак за етимологією ім'я Олег скандинавського походження. Можливо, що Олег був одним з шведських вождів, який вступив у союз з Рюриком, скріпивши його шлюбом Рюрика з своєю сестрою.
Вся політика Олега виглядає типовою для конунгів-вікінгів. Скорочення східної торгівлі і початок занепаду Волго-Балтійського шляху загрожували обірвати процвітання Новгороду, перетворити її на другорядний лісовий край. Торгівля стала основним джерелом збагачення князя. Лише повноцінний обмін північних товарів і реекспорт східних товарів могли забезпечити процвітання самої Ладоги і виживання жителів краю, так як місцеві продовольчі ресурси були невеликими, а для закупки їх, у першу чергу хліба, потрібні були кошти. І тоді Олег взявся оволодіти ключовими позиціями вздовж шляху «з варяг в греки», котрий у IX ст. відтіснив давній Волго-Балтійський шлях. Але головні пункти цього шляху контролював Київ. Дуже правдоподібною виглядає здогадка Г.Маргера про союз Олега з уграми, який забезпечив успіх його політики.
У 882 Олег здобув Київ, попередньо зайнявши Смоленськ (Гніздово) та Любеч. У 883 р. Олег змусив платити данину древлян, у 884-85 рр. — сіверян, у 885 р. — вів війну з тиверцями. Можливо, що у цих війнах йому допомагали угорці. Вірогідно, що Олегу вдалось спрямувати союзні йому угорські орди на землі волинських і хорватських князівств.
Об'єднавши землі вздовж шляху «з варяг в греки», Олег мусив зіткнутися з Хозарським каганатом, котрий контролював шлях зі сходу через Нижню Волгу та Каспій.
У 909 р. 16 лодей (бл. 800 дружинників) прорвались через хозарські землі в Каспійське море, підплили до о. Абесгуна в Табаристані і спалили стоячий там торговельний флот. У 910 р. ті ж руси зайняли Сарі. Можливо, в такий спосіб Олег йшов на зближення з Візантією і ослаблював позиції халіфату.
У 912/13 р. за даними ал-Масуді руський флот на 500 човнах через Керченську протоку ввійшов в Азовське море. Це був величезний ледунґ в 15-20 тис. дружинників. Хозари дозволили русам пройти через Дон, звідки волоком лоді були перетягнені у Волгу і військо спустилося по ній у Каспійське море. Каган саме воював з печенігами, крім того вожді русів обіцяли йому половину здобичі. Результатом походу був розгром мусульманської торгівлі на Каспії, хоча масштаби його дозволяють припускати, що мова йшла все-таки про завоювання одного з портів і перетворення його в руську факторію. Коли ескадра повертала назад, руси погодились віддати половину здобичі кагану. Але мусульманська гвардія кагана почала вимагати розправи. Каган скорився на вимогу гвардії, хоча і попередив вождів русів. Битва тривала три дні і закінчилась перемогою мусульман. Отже всі спроби Олега закріпитись на Каспії, якщо такі були, результатів не дали.
Вершиною його політики вважають похід на Константинополь і угоду з Візантією 911 р.
Ще в 907 році руська дружина на 2000 лодіях, за даними Нестора-літописця, на чолі з князем Олегом вирушила в похід на Константинополь. Русичі оточили місто і перетянули волоком човни по суші в затоку, минуючи натянутий ланцюг. Бачучи не можливість чинити опір русичам, місто здалось і князь Олег в знак своєї перемоги прибив свій щит на ворота міста. Руські дружинники були обдаровані великими дарами. Однак угоду про пільги для руських купців з візантійцями вдалося підписати лише в 911 році, коли пригрозили другим походом проти Константинополя.
ПВЛ відносить смерть Олега до 912 р., вказуючи на його могилу на Щекавиці. Там же наведено і відому версію про смерть князя від укусу змії. За Новгородським Першим літописом Олег помер 922 р. від укусу змії, але в околицях Ладоги, де і був похований.
У листуванні кордовського міністра Хасдая ібн Шапрута з хозарським каганом Йосифом є розповідь про спробу візантійського імператора Романа Лакапіна (920-944 рр.) підбурити проти хазар «царя Русії» Хальгу. Але останній ніби-то розпочав війну з Візантією, зазнав поразки і пішов морем у Персію чи Тракію (835, с. 120). Це могла бути реакція на похід Олега в 911 р.: успіхи противника виставлялися його поразкою. Насправді хозари вважали Олега союзником Візантії, що логічно випливало б з угоди 911 р. чи більш давньої угоди Аскольда 874 р., порушувати яку Олегу не було потреби.
У той період Русь виступала союзником Візантії. У 912 р. Візантія почала війну з болгарським каганом Симеоном. У 915 р. на кордонах Русі з'явились печеніги, і з ними було укладено мир, спрямований проти Симеона.
Цікаво, що у норвезькому епосі є сага про Орвара-Одда, якому чаклунка пророкувала смерть від коня. Фінал саги однаковий з фіналом легенди про смерть Олега. Взагалі-то смерть від власного коня, з черепа якого виповзає гадюка, і понуре віщунство співзвучні з мотивом відплати, з мотивом (однаково страшним як для вікінгів так і для слов'ян, що поклонялися Перуну-Одину) смерті від власного меча.
Питання про смерть Олега залишається дискусійним.
