Історія Канади
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Зміст |
[ред.] Перші дослідники Північної Америки
Згідно традиційних переказів індіанського населення, воно було автохтоном на території сучасної Канади з давніх давен. Новітні дослідження археологів доводять, що перші люди з’явилися в північному Юконі близько 26,500 років тому і в південному Онтаріо близько 9,500 років тому. Більшість антропологів вважають, що це були представники прото-монголоїдної популяції — переселенці з Сибіру і Східної Азії.
Першими європейцями на американському континенті були вікінги, які висадидися на східному узбережжі Канади приблизно в 1000 році. Джон Кабот в 1497 р. та Мартін Фробішер в 1576 р. були одними з перших європейських дослідників Канади. В 1534 р. Жак Картьє та Самюель де Шамплейн в 1608 р. були першими французами, які досліджували територію Канади.
[ред.] Нова Франція
Перші постійні французькі поселення з’явилися в Порт Роялі (1605 р.) та м. Квебек (1608 р.). В 1608 р. в Ньюфаундленді зявилося також і англійське поселення. Європейські дослідники і мисливці мимоволі принесли на континент незнані до цього часу і тому смертельні хвороби, що швидко розповсюдилися через торгівельні маршрути і сильно спустошили корінне населення. Протягом більшої частини сімнадцятого сторіччя, англійські і французькі колонії в Північній Америці могли розвиватися у відносній ізоляції один від одного. Французькі колоністи поволі заселили долину ріки Св. Лаврентія, а англійські колоністи в значній мірі розбудовували Тринадцять Колоній на півдні від теперішньої Канади. Проте, із загостренням змагання за територію, військово-морські бази, хутро і рибний промисел, мали місце декілька військових конфліктів між французькими та англійськими поселенцями, а також між ними і індіанцями.
[ред.] Семирічна Війна
В французьких війнах з Конфедерацією Ірокезів також брали участь і індіанці Алгонкіни – союзники французів. Ці війни велися переважно задля встановлення контролю над хутряною торгівлею на континенті. Англійці остаточно встановили контроль в Північній Америці після перемоги в Семирічній Війні 1689-1763 рр. В 1763 р. за Паризьким Мирним Договором до Англії відійшли всі колишні французькі території в Північній Америці окрім двох маленьких островів Сан П’єр і Мікелон біля узбережжя Канади. Ці острови продовжують знаходитись у володінні Франції по цей час.
[ред.] Наслідки Американської Революції
По війні Великобританія отримала у володіння території заселені здебільшого франкомовними канадцями – католиками. Ці мешканці ще донедавна були ворожо настроєні проти споконвічних ворогів англійців, тому аби запобігти майбутнім конфліктам англійський уряд прийняв Квебекський Акт 1774 р., за яким французька мова, католицька віра, і французьке цивільне право було урівняне в правах. Акт мав непередбачувані наслідки для Британської імперії, оскільки це розгнівило багатьох колоністів в Тринадцяти Колоніях, спричинивши разом з іншим Американську Революцію. Після здобуття незалежності Сполученими Штатами, приблизно 50,000 так званих лоялістів – ті хто залишався вірними Британській Імперії переселилися на територію сучасної Канади, а саме в Квебек, Онтаріо, Нову Шотландію, Острів Принца Едварда та Ньюфаундленд. Щоб розмістити великі кількості втікаючих із США англомовних лоялістів тогочасна провінція Квебек була поділена на франкомовну Нижчу Канаду і англомовну Верхню Канаду за Конституційним Актом 1791 року.
[ред.] Реорганізація колонії
Канада приймала активну участь у Війні 1812 року між Сполученими Штатами і Британською Імперією. Її успішне завершення і вдала оборона Канади мали важливі й тривалі наслідки для Канаді - це сприяло укріпленню почуття єдності і появі національної гордості серед британських підданих Канади. З 1815 р. почалася велика хвиля імміграції до Канади з Британії і Ірландії. Серії угод із Сполученими Штатами привели до тривалого миру між Канадою і США.
1837 року відбулося декілька повстань канадців, які вимагали відповідальний уряд. У відповідь на вимоги мешканців колоніальна влада прийняла в 1839 р. так званий Акт про Стан Справ в Британській Америці інакше відомий як Доклад Дурама (Durham Report), за яким обидві частини Канади були з’єднані в єдину напівфедеральну британську колонію Сполучена Провінція Канади. Це об’єднання було закріплене Актом Об'єднання 1840 р. Підписанням Орегонського Договору 1846 р. між Великобританією і Сполученими Штатами був закріплений міждержавний кордон між двома країнами і решта території на заході була поділена уздовж 49-ої паралелі. В результаті цього 1849 року було створено Колонію Острова Ванкувера, а також колонію Британської Колумбії в 1858 р. Ці обидві британські колонії були повністю відокремлені від Сполученої Провінції Канади. В кінці 1850-х років керівництво Канади організувало декілька дослідницьких експедицій на заході континенту з наміром встановити контроль над Землею Руперта і територіями Арктики. Канадське населення швидко зростало завдяки вищій ніж раніше народжуваності та високим рівням імміграції з Європи. В той час багато канадців, особливо франкомовних, емігрувало до Сполучених Штатів.
[ред.] Створення конфедерації
В середині 19-го сторіччя відбулося декілька конференцій з метою об’єднання територій Канади, а також надання їм більших прав в самоврядуванні. Під час останньої конференції в Лондоні 1866 р. три британські колонії — Канада, Нова Шотландія, і Нью Брансуїк започаткували процес створення Конфедерації. Британський Північноамериканський Акт 1867 року затвердив нове утворення як "домініон під назвою Канада", в склад котрого входили чотири провінції: Онтаріо, Квебек, Нова Шотландія, і Нью Брансуїк. В 1870 р. Канаді були передані території Землі Руперта і Північно-Західні Території. Обидві регіони ввійшли в склад конфедерації в складі Північно-Західних Територій Канади.
На початку 1870 р. вибухнуло повстання в колонії Червоної Річки викликане невдоволенням метисів намірами уряду позбавити їх землі, а також нехтуванням уряду потреб населення заходу країни. Повстання скінчилося створенням провінції Манітоба і її входженням до Конфедерації в липні 1870 р.. Британська Колумбія і Острів Ванкувер, об'єднані ще в 1866 р., а також колонія Принца Едварда приєдналися до Конфедерації 1871 і 1873 рр. Для того щоб з'єднати Конфедерацію і затвердити свій суверенітет над західними провінціями, Канада побудувала три трансконтинентальні залізниці виключно з найбільшою з них – Канадською Тихоокеанською Залізницею. Наявність легкого сполучення із заходом країни допомогло розбудові цього регіону до якого прибували численні емігранти з Європи, в тому числі із України. З поширенням залізничного зв’язку в канадських преріях почало зростати населення і з Північно-Західних Територій в 1905 р. створили ще дві нові провінції - Альберту і Саскачеван.
[ред.] Перша Світова Війна
Перебуваючи формально в складі Британської Імперії з початком Першої Світової Війни в 1914 р. Канада автоматично опинилася в стані війни і на прохання Великобританії посилала до театру бойових дій сформовані майже повністю з добровольців військові з'єднання. Хоча ці загони і перебували під британським керівництвом, вони виступали в війні як окремий канадський військовий контингент. Втрати серед військових були настільки високі, що тодішній прем'єр-міністр Роберт Борден був змушений ввести обов’язкову військову повинність в 1917 р. і оголосити призов чоловіків в армію. Цей крок уряду був вкрай непопулярний в провінції Квебек, що в кінці кінців призвело до втрати Консервативною партією підтримки в цій провінції. Опозиційна Ліберальна партія Канади хоча й не була одностайною в опозиції щодо призову та військової повинності, стали домінуючою політичною партією країни.
В 1919 р. Канада приєдналася до Ліги Націй вже як окрема держава. Вестмінстерський Статут 1931 року постановив, що акти Британського парламенту не поширюватимуться на Канаду без її згоди. В той час трапилася Велика Депресія 1929 р. від якої також потерпала і Канада. Важкі економічні умови, особливо в преріях призвели до формування нового світогляду серед деяких мешканців заходу країни базованого на ідеї взаємодопомоги і соціальних програм. Ці ідеї поширював виходець з Саскачевану Томмі Даглас.
[ред.] Друга Світова Війна
Разом з іншими членами Британської Імперії Канада вступила в Другу Світову Війну в вересні 1939 р. На чолі країни тоді стояв Прем'єр-міністр від Ліберальної партії - Уільям Макензі-Кінг, який отримав від парламенту згоду на відправку канадських військових загонів в Європу.
Перші канадські військові загони прибули до Великобританії в грудні 1939. На перших етапах військових дій канадські з'єднання зазнали тяжких втрат, проте пізніше канадці приймали участь в визволенні Європи, зокрема Нідерландів в 1944-45 роках. Під час війни економіка країни розвивалася бурхливими темпами переважно завдяки військовим замовленням. Матеріальне постачання і зброя вироблялися власне для Канади, а також для Великобританії, Китаю і Радянського Союзу. В 1949 р. формально незалежний Домініон Ньюфаундленду приєднався до Канадської Конфедерації як 10-та провінція Канади.
Післявоєнна еміграція з різних спустошених війною Європейських країн змінила етнічний склад країни. В деяких містах з’явились великі іншомовні анклави, такі як італійські, українські, німецькі та інші. Канада також приймала участь в Корейській війні, але відмовилася від безпосередньої участі у війні разом з США у В’єтнамі. Під час в’єтнамської війни до Канади втекло багато американських дезертирів, а також тих хто відмовлявся йти служити в американській армії.
[ред.] Питання незалежності Квебеку
Протягом 60-х, 70-х років продовжувався притік іммігрантів і економіка країни продовжувала зростати. Так звана Тиха Революція в Квебеку призвела до посилення квебекського націоналізму. Кульмінацією націоналістичних проявів стала діяльність франкомовної терористичної організації Фронт Визволення Квебеку, який здійснив низку терористичних акцій і зокрема викрав і стратив англійського посла в Канаді. Діяльності Фронту був покладений край рішучими діями одного з найпопулярніших прем’єр-міністрів країни - П’єра Трюдо.
На зустрічі провінційних прем’єрів в листопаді 1981 р. , федеральні і провінційні уряди вирішили домовилися створити або “репатріювати з Великобританії” Канадську конституцію. Після довгих і тяжких перемов уряд Квебеку все одно не зміг погодитися з умовами проекту конституції. Не дивлячись на опозицію з Квебеку 17 квітня 1982 р. Канада проголошенням Королеви Елізавети Другої “репатріювала” свою Конституція з Великобританії, а фактично створила свою власну. Таким чином Канада здобула повний суверенітет, хоча обидві країни й продовжують мати одного монарха.
Після Тихої Революції 1960-х років в Квебееці відбулися значні соціальні і політичні зміни, поляризація суспільства, значно поширився квебекський націоналізм. Проблеми і непорозуміння між англомовними і франкомовними мешканцями провінції продовжували загострюватися і популярності набув рух за повну незалежність Квебеку від Канади. Перший референдум про незалежність Квебеку відбувся в 1980 р., а другий в 1995. В обидвох опитуваннях ідея незалежності не здобула необхідної більшості, хоча під час останнього референдуму 1995 р. прихильникам незалежності не вистачило всього лише 0,5% голосів. В 1997 році канадський парламент прийняв, а Верховний Суд Канади затвердив положення згідно якому одноосібне проголошення незалежності Квебеком буде вважатися неконституційним.
[ред.] Місце Канади в світі
Після Другої Світової Війни економічна інтеграція з Сполученими Штатами значно зросла. Ключовим моментом в цьому процесі було підписання Договору про Вільну Торгівлю (НАФТА) 1987 року між США, Мексикою і Канадою.
 |
Ця стаття або абзац не містить джерел (літератури веб-посилань тощо) Допоможіть Вікіпедії поповнити їх. |
 |
Цю сторінку необхідно дописати чи вдосконалити. Саме Ви можете допомогти проекту, зробивши це! Цей шаблон також треба замінити на конкретніший |
