Українське Національно-Демократичне Об'єднання

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Українське Національно-Демократичне Об'єднання (УНДО) — найбільша укр. політ. партія в Галичині й у Польщі, постала 11. 7. 1925 з об'єднання двох крил Укр. Трудової Партії, Укр. Партії Нар. Роботи і волинської нац. групи Укр. Парламентарної Репрезентації; фактично воно було продовженням Нац. Дем. Партії з майже такою самою програмою. Першим гол. УНДО був Д. Левицький, ген. секретарем В. Целєвич. На другому нар. з'їзді УНДО 19 — 20. 11. 1926 ухвалено програму партії, яка, на подобу програми кол. Нац.-Дем. Партії, базувалася на ідеології соборности й державности, демократії й антикомунізму. На міжнар. арені УНДО вело боротьбу проти леґалізації чужого панування, а у варшавському соймі й сенаті — за виконання Польщею її міжнар. і конституційних зобов'язань. Найвищим органом УНДО був т. зв. Нар. З'їзд (що два роки), який обирав Центр. (Нар.) Комітет (41 чл., який вибирав 10-членну екзекутиву); на місцях були пов. нар. з'їзди, які обирали пов. нар. комітети; у більших містах — окремі міські орг-ції; у селах — мужі довір'я. УНДО являло собою не так модерну оргцію, як широкий нац. рух без точного реєстру чл., без членських внесків, за винятком Львова, але з виразною партійною дисципліною і взаємною льояльністю між проводом і низовими діячами. Бувши провідною політ. силою, воно опанувало центр. осв. і госп. установи («Просвіто», Ревізійний Союз Укр. Кооператив, Центросоюз, «Дністер» тощо) і за них відповідало перед народом через дем. устрій цих установ. Під впливом УНДО була також найсильніша преса з щоденником «Діло» на чолі; офіціозом партії був тижневик «Свобода». УНДО гуртувало майже 3/4 громадського активу Галичини. У другій пол. 1920-их pp. воно поширило свій вплив і на Волинь (гол. діячі: С. Хруцький, Б. Козубський, М. Черкавський), але згодом, під поль. тиском його втратило. З 1928 УНДО брало участь у виборах до поль. парляменту і здобуло 26 мандатів до сойму (на 40 усіх укр.) і 9 до сенату (на 11); 1930 в умовах пацифікації (тоді поль. влада заарештувала 19 послав з УНДО, обраних 1928) — 17 (на 30), 1935 і 1938 — 23; воно творило в обох законодавчих палатах свої клюби та мало представників у президії Сойму і Сенату.

Намагання унормувати укр.-поль. взаємини в Польщі, розпочаті проводом УНДО (див. Нормалізація) і недотримання поль. урядом взятих зобов'язань та посилений поль. тиск на українців спричинили гостру кризу в УНДО, наслідком якої Д. Левицький зрікся головування; на його місці гол. став В. Мудрий; вийшла група чл. з Д. Палієвим на чолі і заснувала партію Фронту Нац. Єдности; створилася внутр. опозиція, яка гуртувалася б. «Діла»: Д. Левицький, К. Левицький, І. Кедрин-Рудницький, С. Баран та ін., й опозиція нової жін. орг-ції «Дружина княгині Ольги», з М. Рудницькою на чолі; проти УНДО розпочали гостру кампанію УСПП і ОУН. Проголошення новим гол. УНДО В. Мудрим нормалізації не дійсною (1938) призвело до вирівняння суперечностей у партії, але все це спричинило деяке послаблення впливів УНДО і зростання впливу націоналістичних орг-цій: ОУН, Фронту Нац. Єдности тощо.

Зі сов. окупацією у вересні 1939 Зах. Укр. Земель УНДО перестало існувати. 1947 група його чл. відновила партію на еміґрації, яка входила до складу Укр. Нац. Ради і Виконавчого Органу Держ. Центру УНР.

Визначні діячі УНДО, крім названих: С. Баран, Володимир Бачинський, С. Витвицький, М. Волошин, М. Галущинський, А. Горбачевський, В. Загайкевич, О. Кисілевська, В. Кузьмович, С. Кузик, П. Лисяк, О. Луцький, Л. Макарушка, І. Німчук, Ю. Павликовський, З. Пеленський, М. Творидло, В. Тершаковець, К. Троян, О. Яворський.