Ксенофан

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

КСЕНОФАН Колофонський (Ξενοφάνης) (бл. 570 -- бл. 470 до н. е.), давньогрецький мандрівний поет і філософ. Згідно псевдоарістотелівського трактату "Про Ксенофана, Зенона і Горгія" був засновником елейської школи і вчителем Парменіда (або Зенона Елейського). Свої погляди, близькі до матеріалістичних, викладав у віршованій формі.

Залишив рідне місто Колофон у віці приблизно 25 років після окупації його персами. Вів життя бродячого рапсода (в основному на Сицилії й у Південній Італії). Наприкінці життя осів у Елеї, де, імовірно, і помер.

Ксенофан писав елегії, ямби й епічні твори. Був автором двох не збережених епосів про закладення Колофона й Елеї. У стародавності вважався окрім цього творцем пародійних Глузувань (Sіlloі), де зібрано критичні і полемічні вірші (назви, ймовірно, запозичена в Тімона), і Про природу (Perі physeos), де викладено позитивне вчення Ксенофана. Цілком можливо, що твори були зібрані у ці дві збірки вже після смерті автора:

В "Глузуваннях" Ксенофан дав гостру критику політеїзму й антропоморфічних уявлень про богів, яка є першою спробою спростування міфології. Він стверджував, що існує тільки один вічний Бог, який не має ні людського, ні звіриного вигляду, але бачить чує і мислить всім своїм єством, а світом керує за допомогою розуму.

Якби бики, коні та леви мали руки і могли б ними малювати твори мистецтва, подібно до людей, 
то коні зображували б богів схожими на коней, бики -- схожими на биків, і надавали б їм тіла 
такого вигляду, яким є тілесний образ у них самих

В цьому розумінні Ксенофан засуджував зображення богів у Гомера та Гесіода. Оскільки Бога Ксенофан вважав тотожним світу, його вчення є варіантом пантеїзму. Як мандрівний учитель "мудрості", а також своїми просвітницькими установками, етичному утилітаризмові, гносеологічному релятивізмові і полемічним прийомам Ксенофан нагадує софістів V ст. до н. е.

Ксенофан гостро критикував різні філософські школи. Йому належить ціла космогонія, типова взагалі для досократівської філософії. Проте він доходить до такого рівня абстракції, щоб мислити матерію як єдине суще, що суміщає в собі основні протиріччя матерії як філософського принципу. Це буття і всюди різне (визнається поступова еволюція матерії), і всюди однорідна і в цьому розумінні шаровидна (можливо, це символ загальної однорідності, або рівновіддаленості від центру). Все і обмежене і нескінченне. Все єдине і множинне. Все тілесне і безтілесне. Все божествене і матеріальне. Все суще і не-суще. Все є свідомістю, відчуттям, мисленням; і все -- матеріальне. Серед численних мотивів натурфілософського, критико-міфологічного і поетичного змісту і серед фрагментів, що дійшли до нас, Ксенофан впевнено проводить думку про неперервність, єдність, вічність, незнищенність і незмінність сущого, що без сумніву вплинуло на всю елейську школу.

Філософія Ксенофана пізніше тлумачилась і теологічно (Секст Емпірик, Симплікій), і матеріалістично (Аецій). Ксенофан вважав, що існує істина, незалежна від дісності, але смертні люди не здатні її осягнути. Тому можливо діяти лише на основі певних припущень. Такий підхід мав деякий вплив на Карла Поппера і покладений у основу його критичного раціоналізму.