Контрабас
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Контраба́с - струнно-смичковий музичний інструмент сімейства віол. На вівдміну від альта форма деки якого на сьогодні аналогічна зі сімейством скрипок, контрабас зберіг характеристичну віольну форму верхньої частини деки. Контрабас це найнижчий за діапазоном струнно-смичковий інструмент. Його чотири струни на відміну від інших струнно-смичкових інструментів симфонічного оркестру настроюються по квартах: E,A,D,G. Також застосовується п'ятиструнний контрабас з доданою п'ятою нижньою струною "C".
Діапазон - від E1 (C1) до g1, в сольній практиці - значно вище. Нотуэться контрабас в басовому (іноді в теноровому та скрипоковому) ключах октавою вижче реального звучання. В партитурі для симфонічного оркестру партія контрабасу пишеться нижче всіх інших партій.
Безпосереднім попередником контрабасу була контрабасова віола да гамба зі строєм D1,E1,A,d,g. В середині XVII століття італійський майстр М.Тодіні, усунувши п'яту струну та ладки на деці створює новий 4-струнний інструмент, що й отримав назву Контрабас. В симфонічному оркестрі вперше був використаний в 1701 р. композитором Дж.Альдровандіні. Проте обов'язковим учасником симфонічного оркестру контрабас стає лише в середині XVIII століття, початково дублюючи партію віолончелей октавою нижче. Пізніше, вже в творчості Л.Бетховена партія контрабасу стає більш самостійною. Контрабас починають використовувати також як сольний інструент.
В середині XIX століття французький майстер Ж.Б.Вільом здійснює спробу сконстроювати надвеликий контрабас довжиною 4 метри, що був назван Октобас. Проте цей інструмент так і не був росповсюджений.
В XX столітті контрабас стає незмінним учасником джазових оркестрів. На відміну від симфонічної музики, в джазовій на контрабасі грають майже виключно прийомом pizzicato. Проте в другій половині XX століття з появою бас-гітари контрабас поступово витісняється з неакадемічної музики цим інструментом.
