Юси

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Юси, назва літер первісних глаголиці й кирилиці, де юси позначали носові голосні. Певної етимології цієї назви не встановлено. Літер цих було дві. У кирилиці це були Ѫ, юс великий, і Ѧ, юс малий; вони мали варіянти, відповідно Ѭ і Ѩ, що звичайно розглядаються як йотовані Ѭ і Ѧ; менш імовірна гіпотеза Трубецкого та ін., що Ѭ означало носовий [ö], a Ѩ — носовий [а] (Васільєв та ін.). Щодо основного звукового характеру звуків, позначуваних цими літерами, то для юса великого переконливо приймається голосний типу носового [о], а для юса малого — типу носового [е]. Носовий резонанс цих голосних у протоукр. говірках був утрачений найпізніше в середині Х ст., при чому носовий [о] змінився на [у], а носовий [е] — на [а] з пом'якшенням попереднього приголосного у південних говірках, а в більшості північних говірок — на [а] з пом'якшенням попереднього приголосного під наголосом, але на [е] без пом'якшення попереднього приголосного в ненаголошених складах (дуб з дѫбъ, півд. десять, десятий, півн. десеть, десятий з десѧть, десѧтыи). Оскільки в час запровадження письма на теренах України мова вже не мала носових голосних, юси в давніх пам'ятках уживано хаотично: юс великий усуміш з у, а юс малий усуміш з я. Вживання юса великого припинилося від середини ХІІІ ст.; під т. зв. другим півд.-слов. впливом його відновлено в ХV — XVI ст., але з вимовою таки [у], як суто графічний варіянт, і не надовго. Щодо юса малого, то він утримався на письмі аж до запровадження гражданки завдяки тому, що було встановлено правило писати я на початку складу, а юс малий після приголосного, незалежне від того, чи первісно в слові був носовий голосний чи ’а (десѧть, землѧ, але якъ, языкъ, моя).