Час (мовознавство)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Час — граматична категорія дієслова, яка є специфічним мовним відображенням об'єктивного часу. Вона слугує для часової локалізації події або стану, про які йдеться у реченні. За допомогою часу висловлюється одночасність, передування або наслідок події відносно моменту мовлення або ж якоїсь іншої точки відліку.

[ред.] Значення часів

В українській мові дієслівний час визначає подію по відношенню до моменту мовлення як одночасну (теперішній час), наступну або майбутню (майбутній час), минулу (минулий час) та таку, що вже відбулася до певного моменту в минулому (давноминулий час).

При відносному використанні часу (не пов’язаному з поточним моментом мовлення), наприклад у підрядних реченнях при дієсловах думки, мовлення або почуття, подія орієнтується на дію головного речення. Наприклад: «Йому здалося, що в будинку хтось ходить»; «Він сказав, що приїде».

Натомість давноминулий час вказує дію, яка орієнтована по відношенню до точки відліку, локалізованої у минулому. Наприклад: «Мати вже знала була, що так станеться, коли він подзвонив і сказав, що не приїде».

Інші мови, на додаток до аналогу давноминулого часу (або плюсквамперфекту, лат. plusquamperfectum), мають також інші види часів, орієнтовані по відношенню до точки відліку у минулому чи майбутньому. До часів «передування» відносяться, окрім плюсквамперфекту, передмайбутній час (лат. futurum exactum) та перфект (лат. perfectum). Сюди ж відносяться часи «наслідування» — майбутній час у минулому (futurum præteritum) та часи, що сполучають наслідування та передування (попередній майбутній час у минулому).

Особливий випадок являє собою переносне вживання часів, коли мовець подумки переносить себе в інший часовий план та знову програє минулі події, наприклад: «Виходжу я вчора на двір…» (історичний минулий час), або випереджає майбутнє: «Ну все, я пішов».

Категорія часу тісно пов’язана з категоріями виду та способу, що іноді ускладнює виділення часу в окрему категорію. Наявність у багатьох мовах декількох часів у рамцях минулого, теперішнього або майбутнього часів обумовлюється не тільки відносним часом, а й існуванням певних значеннєвих відмінностей між формами часів. Саме так протиставляються одне одному аорист та перфект. Модальна забарвленість форм майбутнього часу змушує деяких дослідників відносити виключати ці форми з категорія часу та відносити їх до категорії способу. Дані неіндоєвропейських мов показують, що вид, час та спосіб іноді виступають у нероздільній єдності. Так, основні форми арабського дієслова, так звані перфект та імперфект, висловлюють нероздільне значення виду та часу: перфект — значення завершеної дії, яка передує точці відліку, а імперфект — значення незавершеної дії, яка є одночасною до точки відліку. Дієслівні форми бірманських мов, деяких мов американських індіанців та австралійських аборигенів виражають нероздільно час і спосіб.

[ред.] Засоби вираження часів

Засоби вираження часів по мовах світу дуже різноманітні. Часто-густо в рамцях однієї мови часи можуть бути виражені синтетичними та аналітичними формами (напр.: буду писати — писатиму). У деяких мовах, наприклад, в ісландській, не існує спеціальної форми майбутнього часу. Майбутній час висловлюється формою теперішнього часу, та його майбутнє значення можна визначити тільки з контексту. В австроазійських мовах будь-які часи висловлюються спеціальними придієслівними частками, що супроводжують дієслово.