Унія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Унія - об'єднання, союз. Унія може бути державною, персональною, релігійною.

Унія, церк. з'єднання з рим. Церквою при єдності віри в різнорідності обрядів. Потреба У. постала після розколу Вселенської Церкви (1054) на зах. кат. і сх. правос. Перша У. була укладена на соборі в Ліоні (1274) між візант. і латинською Церквами. На Фльорентійському соборі (1439) знову укладено У., однак і вона не довела до єдности Вселенської Церкви. Було кілька спроб об'єднання укр. Церкви з рим. На Ліонському І соборі (1245) брав участь архиєп. Петро, висланий правдоподібно київ. кн. Михайлом або гал. Данилом, щоб одержати від Зах. через папу Інокентія IV допомогу проти татар. У висліді розмов Данила і Василька з папським леґатом Пляно де Карпіні дійшло до У. Данила з Римом (1253) і надання Данилові королівської корони. Ця У. тривала коротко, бо Данило не одержав допомоги і під тиском татар зірвав з Римом. 1439 укладено У. на Фльорентійському соборі. Київ. митр. Ісидор (родом грек) брав участь у ньому і підписав У. від імени київ. митрополії. Але через вороже наставлення Москви й поль. ієрархії він покинув київ. митрополію і повернувся до Риму, хоч місц. князі на Україні і Білорусі Олелько Володимирович і Юрій Лінгвенович Смоленський були прихильні митр. Ісидорові.

Умови Фльорентійської У. стали підставою при укладенні У. 23. 12. 1595 в Римі, святочне проголошеної 8. 10. 1596 в Бересті. Гол. діячами її були: І. Потій і К. Терлецький. Від У. під тиском кн. К. Острозького відступили єп. Г. Балабан (львівський) і М. Копистенський (перемиський). Вони під проводом протосинкела Никифора відбули окремий синод у Бересті. Висвячення правос. ієрархії єрусалимським патріярхом Теофаном 16. 10. 1620 створило дві митрополії, кат. і правос., і загострило боротьбу, кульмінаційним пунктом якої було вбивство архиєп. полоцького Й. Кунцевича. На Закарпатті т. зв. Ужгородську У. уклали 1646 спершу 63 свящ., а 1652 прийняло її все зах. Закарпаття. Мармарощина перейшла на У. 1716 — 21. Перемиська єпархія прийняла У. 1692, а Львівська — 1700 (Львівська Ставропіґія щойно 1708).

З упадком Польщі Росія почала ліквідувати У., починаючи від Катерини II. Спочатку була ліквідована уніятська митрополія та всі єпархії, за винятком полоцької, Микола І 1839 ліквідував рештки У, на Правобережжі, Волині і Білій Русі, а Олександер II — на Холмщині і Підляшші. Росія за окупації Галичини 1914 заарештувала митр. А. Шептицького й насаджувала силою православіє під проводом єп. Евлогія. Такі самі спроби були й за другої світової війни (1939 — 41), але без успіху. Щойно по окупації 1944 та арешті всієї ієрархії Гр.-Кат. Церкви, на т. зв. Соборі у Львові 1946, при участі 214 свящ. та кількох мирян, під наглядом поліції унедійснено Берестейську У. і Гр.-Кат. Церкву підпорядковано моск. патріярхові. Так само ліквідовано У. на Закарпатті 1949 і Пряшівщині 1950. Синод укр. кат. ієрархії в Римі 2. 12. 1980 ствердив, що акт ліквідації У. т. зв. львівським собором не дійсний, проти чого протестував у Ватикані моск. патріярх (22. 12. 1980).