Український Вільний Університет
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Український Вільний Університет — був заснований 17 січня 1921 року у Відні, столиці Австрії, а восени того ж року його осідок був перенесений до Праги, столиці Чехо-Словацької Республіки. Ініціаторами заснування приватного українського університету поза межами України були українські професори університетів австро-угорської і російської імперій, письменники, журналісти і студенти, які після Першої світової війни й Українських визвольних змагань опинились на еміграції. У Празі Університет одержав приміщення і фінансову підтримку від уряду Чехо-Словацької Республіки очолюваного президентом Томашом Масариком. У тому часі у Празі проживала значна кількість українських професорів та високошкільної молоді, що сприяло розвиткові Університету.
В Університеті було відкрито тільки два факультети — Філософський і правничий. Професорська Колегія складалась із визначних учених, яких окупаційні режими позбавили їхніх катедр та права викладати у вищих навчальних закладах на українських землях. Серед них були такі визначні вчені, як: Д. Антонович, Л. Білецький, І. Горбачевський, С. Дністрянський, Д. Дорошенко, О. Колесса, С. Рудницький, В. Старосольський, С. Смаль-Стоцький, О. Яковлів. На перший семестр вписалось понад 700 слухачів. Протягом свого існування в Празі Університет розгорнув багатогранну педагогічну, науково-дослідну й видавничу діяльність, що була визнана в тодішній Чехо-Словацькій Республіці й поза її межами.
У 1945 році, внаслідок воєнних подій, більшість професорів і студентів були змушені покинути Прагу й переселитися на захід, в Баварію. В Мюнхені починається восени 1945 року третій період (після віденського і празького) існування Українського Вільного Університету. Початки цієї нової діяльности були дуже тяжкі. Університет матеріально опирався виключно на власні сили. Тоді кількість викладачів УВУ на обидвох факультетах 1947 року доходило до 80, і включає таких визначних вчених, як: М. Васильїв, Г. Ващенко, В. Державин, В. Доманицький, П. Зайцев, Б. Крупницький, В. Кубійович, З. Кузеля, О. Кульчицький, П. Курінний, І. Мірчук, О. Оглобин, Л. Окіншевич, Ю. Панейко, Н. Полонська-Василенко, І. Раковський, Я. Рудницький, В. Щербаківський, а пізніше: Ю. Старосольський, О. Юрченко, В. Янів, О. Горбач, Я. Падох, І. Кошелівець, якщо згадати тільки деяких із тих, що відійшли у вічність.
У Мюнхені Український Вільний Університет, внаслідок плідної науково-дослідної і педагогічної праці, отримав у 1950 році офіційне визнання Баварського уряду і право промоцій та габілітацій (розпорядження Баварського Державного Міністерства Освіти й Віросповідань від 16 вересня 1950, № ХІ 60710).
Досягнення УВУ були визнані при введенні нового Баварського високошкільного закону, коли окремою Новелею до нього від 28.6.1978 року підтверджено право промоцій і габілітацій УВУ, тобто право надавати титули магістра, доктора і габілітованого доктора. Міністерство освіти України визнало правочинність дипломів УВУ договором УВУ і тим же Міністерством від 12.11.1992 року.
