Українська Галицька Армія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Українська Галицька Армія (УГА) — назва реґулярної армії ЗУНР (ЗО УНР) після договору з Добрармією ген. А. Денікіна (17. 11. 1919), перед цим відома під назвою Галицька Армія (ГА).

Зародком УГА були Леґіон УСС і відділи австро-угор. армії, зформовані з українців, що у Львові й на провінції 1. 1. 1918 підпорядкувалися Укр. Нац. Раді. Листопадовий (в ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 р.) переворот у Львові здійснили очолювані Д. Вітовським 1410 вояків при 60 старшинах, зміцнені ще 3, 11, 2 куренями УСС, які прибули з Буковини. Регулярний характер УГА підтверджував закон Укр. Нац. Ради 13. 11. 1918 про заг. обов'язок військ. служби громадян ЗУНР, на основі якого були проголошені в листопаді розпорядження Держ. Секретаріяту Військ. Справ (ДСВС) про військ.-територіальний поділ ЗУНР, орг. схему ГА та мобілізацію до ГА чоловіків українців віком від 18 до 35 pp. Територію ЗУНР (без Карп. України) поділено на три військ. обл.: Львів, Тернопіль і Станиславів, а з них кожну на 4 військ. округи (по 5 — 8 пов.); на чолі кожної з них був окружний військ. комендант, що відповідав за набір новобранців, їх вишкіл і поповнення армії боєздатними частинами.

Усіма військ. справами ЗУНР відав ДС ВС, що діяв до 9. 6. 1919; він поділявся на Військ. канцелярію ДСВС і 16 відділів. Йому безпосередньо підлягали справи поповнення армії, бойового й харч. постачання. Держ. секретарями військ. Справ були: полк. Д. Вітовський (до 13. 2. 1919) і полк. В. Курманозич (до 9. 6. 1919). Після проголошення диктатури ЗО УНР функції ДСВС перейшли частково до Начальної Команди УГА, а частково до новоутвореної Військ. канцелярії диктатора (шеф пполк. К. Долежаль). Утворена в травні 1919 Команда запілля, що перебрала тимчасово функції ДСВС, увійшла в червні до Етапної Команди ГА.

Начальним вождем ГА був запрошений гол. УНРади (з червня 1919 диктатор) начальний командант УГА, якому до допомоги стояла з функціями ген. штабу Начальна Команда Гал. Армії (НКГА). її очолював командант УГА, з червня 1919 Начальний вождь з помічником — начальником генштабу. Начальними командантами за орг. періоду були: полк. Д. Вітовський (до 5. 11. 1918), полк. Г. Косссис (до 9. 11. 1918), полк. Г. Стефанів (до 10. 12. 1918); згодом ген. М. Омелянович-Павленко (до 9. 6. 1919), ген. О. Греков (до 5. 7), полк. А. Шаманек (до 21. 2. 1920) і пполк. А. Вітошинський (до 1. 3. 1920). Заступниками начальних командантів і одночасно начальниками штабу були: полк. М. Маринович (до 5. 11), отаман С. Ґорук (до 10. 12), полк. Є. Мєшковський (до 7. 2. 1919), полк. В. Курманович (до 9. 6.), полк. А. Шаманек (до 7. 11. 1919), ген. Г. Ціріц (до 10. 2. 1920) і знову полк. А. Шаманек (до 1. 3. 1920).

НКГА керувала операціями УГА на фронті, а також була зверхником усіх частин УГА, розташованих на фронті. Всі ін. частини УГА підлягали через тилові окружні команди — ДСВС. НКГА поділялася за австр. зразком на оперативний і орг.-матеріальний відділи (докладніше див. 1743 стор.). За ген. Грекова в червні 1919 НКГА реорганізовано — її поділено на Оперативний штаб, Гол. відділ фронту і Етапну команду. Зі скасуванням ДСВС НКГА підлягали також усі запасні й вишкільні частини й обозні валки.

Перші польові формації УГА творилися стихійно проти постання поль. боївок у Львові (1. 11. 1918) та нападу поль. військ з Польщі на Галичину (вже 11.11 вони зайняли Перемишль). До кін. грудня 1918 ГА була мішаниною різних військ. груп регулярного, напівпартизанського, а навіть і партизанського характеру, що творили залогу Львова або оперували на шляхах наступу поль. військ. Ці групи називалися різно й мали дуже різнорідний склад, залежно від місц. умов. У грудні 1918 в ГА існувало 15 бойових груп різної величини й складу. Найсильнішими були підльвівські групи: «Наварія», «Старе Село», «Схід». На півн. кордонах ЗУНР для відбиття поль. аґресії створено групу «Північ» (полк. О. Микитка); на півд. зах. Обл. Команда в Стрию (полк. Г. Коссак) очолювала різні групи, що створилися самочинно на зах. фронті, що тягнувся від Команчі (до 19. 1) до Городка: Команча, Лютовиська, Старий Самбір, Глибока, Крукеничі, Рудки, Південь І і II. Всі ці групи не являли собою суцільної лінії, рідко мали зв'язок з НК ГА і ще рідше між собою. Чисельний стан цих груп у висліді поповнень зростав. На поч. грудня 1918, коли ген. М. Омелянович-Павленко перебрав начальну команду ГА, вона нараховувала бл. 30 000 старшин і вояків, у тому ч. в бойовому стані 15 000 при 40 гарматах (без наддніпрянських частин). Тоді поль.-укр. фронт переходив від Тісни на півд.-зах. до Хирова й попри Перемишль до Львова, зі Львова до Яворова й попри Любачів на Раву Руську до Белза, а далі на півн. до Крилова на Холмщині. У грудні 1918 всі польові формації підпорядковано одностайному командуванню НКГА, а впродовж січня-лютого ГА реорганізовано за планом полк. Мешковського. Бойові групи зведено в 3 корпуси по 4 бригади, що складалися звич. з 3 — 6 куренів піхоти (в деяких бриґадах об'єднаних у 2 полки), однієї кінної сотні, одного польового гарматного полку з 4 — 6 батарей, однієї саперної сотні, частин зв'язку та допоміжних відділів і служб. До І Гал. корпусу (команда в Камінці Струмиловій, командант полк. О. Микитка, начальник штабу отаман І. Куніш) увійшли: 5 Сокальська (командант сотн. О. Демчук, згодом сотн. В. Коссар), 6 Равська (сотн. Ю. Головінський), 9 Угнівсько-Белзька (отаман Б. Шашкевич), 10 Янівська або Яворівська (полк. Д. Долуд, згодом сотн. М. Климкевич, сотн. Ф. Кондрацький) бриґади. До II Гал. корпусу (команда в Бібрці, командант полк. М. Тарнавський, начштабу пполк. Й. Папп Де Яноші, згодом полк. А. Шаманек) увійшли: І бриґада УСС (командант отаман О. Букшований), 2 Коломийська (пполк. Ф. Тінкль, згодом пполк. А. Виметаль), 3 Бережанська (пполк. А. Вольф, пізніше отаман О. Лисяк), 4 Золочівська (отаман С. Шухевич). До III Гал. корпусу (команда в Стрию, командант полк. Г. Коссак, потім ген. М. Ґембачів, начштабу пполк. А. Долежаль) увійшли бриґади: 7 Стрийська (згодом Львівська; командант пполк. К. Слюсарчук, потім пполк. А. Бізанц), 8 Самбірська (отаман К. Гофман), І Гірська (сотн. М. Маційович, пізніше отаман В. Перський) і дві групи «Крукеничі» (полк. В. Шепель) і «Глибока» (сотн. М. Федик), що з 8-ою Самбірською бриґадою були під заг. командуванням полк. А. Кравса. Ця орг. схема УГА збереглася до кін. її існування. Дальші бриґади не можна було створювати через брак старшин і бойового спорядження.

За даними документів Харч. уряду ДС ВС, з березня 1919 мобілізовано 126 000 старшин і вояків, тобто 5% укр. населення, а фактично значно більше, бо численні старшини і вояки, що підлягали мобілізації, не повернулися ще додому з фронтів світової війни чи з полону (тільки в Італії до виїзду на Україну зареєстровано було до 40 000 старшин і вояків-українців, кол. полонених австр. армії).

Хоч численність ГА на фронті нараховувала в квітні 1 412 старшин і 52200 вояків (533 кулемети, 188 польових і 13 важких гармат), поль. військо вже в лютому-березні 1919 мало чисельну перевагу: у квітні 62000, а ще більшу після спрямування на протиукр. фронт 30 000 старшин і вояків з 100 тисячної армії ген. Ю. Галлера, що прибула з Франції (всупереч зобов'язанням поль. уряду, що армію вживатимуть тільки проти большевиків).

Не зважаючи на чисельну й техн. перевагу поль. війська, за 248 днів війни УГА мала також і перемоги. Але остаточній перемозі укр. війська у першому наступі під Вовчухами в лютому 1919 (так звана "Вовчухівська операція") перешкодила Місія Антанти, очолена ген. Бертельмі, яка в дуже прикрій ситуації для поляків наказала перемир'я.

Великий поль. наступ проти УГА почався 14 травня. Трикратна поль. перевага на півд. фронті створила безвихідну ситуацію на Прикарпатті. Частини І Гірської бриґади і група «Глибока» втратили зв'язки з гол. силами і були змушені перейти на Карп. Україну, де й були інтерновані. Важка ситуація ще погіршилася, коли 24 травня рум. військо з дивізією поль. ген. Л. Желіґовського ударило по тилах УГА і почало займати Покуття.

6. 6. 1919 УГА, зібрана в півд.-сх. трикутнику Галичини, здобула перемогу під Чортковом і перейшла в наступ (див. Чортківська офензива). За три тижні наступу здобуто значні успіхи, які не можна було закріпити через повний брак воєнного спорудження в УГА, гол. піхотної амуніції. 28 червня почався другий відступ УГА, який 16 — 17. 7 закінчився переходом через р. Збруч. На територію УНР перейшло 49 800 старшин і вояків при 603 кулеметах і 187 гарматах. У складі УГА були також деякі бриґади, що постали під час Чортківської офензиви, з яких 12, 14, 18 і 21 піші та 1 кінна брали вже участь у боях.

Вже 25. 7. 1919 частини II Гал. корпусу вийшли на протибільшовицький фронт, а за ним 2. 8 і вся УГА. 12. 8 почався наступ об'єднаних укр. армій на Київ — Одесу, яким керував новостворений штаб Гол. отамана з ген. М. Юнаковим як начальником штабу і ген. В. Курмановичем як ген. квартирмайстром. До кін. серпня 1919 укр. армії звільнили від большевиків 72 500 км² території і 6,5 млн населення УНР. Похід на Київ закінчився 30. 8 здобуттям Києва і зустріччю з Добрарміею ген. А. Денікіна наступного дня, але згодом і до відступу обох укр. армій на зах.

Причиною воєнної катастрофи УГА, до якої згодом дійшло, не були воєнні перемоги ворога, але жахлива епідемія тифу та ін. пошесних хвороб, які вивели з армії до 90% стану, так що в листопаді 1919 тільки 7% вояцтва УГА могли лишитися на фронтовій лінії. У січні 1920 стан УГА зменшився до 1 373 старшин і 20 576 вояків, а в квітні до 1435 старшин і 16 688 вояків. Це й примусило НКГА укласти перемир'я, а згодом і союзний договір з рос. Добрармією (Одеса, 17. 12. 1919), а потім стати Червоною Укр. Гал. Армією (ЧУГА), коли після розгрому Добрармії частини Червоної армії з'явилися на місці розташування гал. бриґад. Остаточно УГА вийшла з поля боїв, коли у квітні 1920 2 кол. гал. бриґади покинули Червону армію й перейшли до Армії УНР, що була тоді в союзі з поль. військом, але попали в поль. полон. Поляки звільнили підстаршин і вояків, а старшин інтернували в таборі полонених у Тухолі. Такий був кінець УГА після майже півторарічного її існування.

Вишкіл в УГА провадився у старшинських школах і в запасних кошах (полках, куренях) за статутами УСС та австр. армії. Його слабою стороною була недостача бойового вишколу. Ген. Греков організував у червні 1919 армійський вишкіл, але після переходу УГА за Збруч план не був реалізований. Для старшин були школи добровольців з освітою не менше 6 клас. сер. школи; у Галичині діяли 3 піхотні школи, 1 артилерійська, 1 звідомна; на Наддніпрянщині 1 піхотна й 1 артилерійська.

[ред.] Роди зброї і служб УГА

Найчисленнішим і гол. родом зброї УГА (67% усього стану) була піхота. На поль. фронті на 1000 багнетів піхоти припадало 25 шабель кінноти та 8 гармат. Основною бойовою одиницею був курінь (на поль. фронті — 51, на Наддніпрянщині — 48), що ділився на 4 сотні, а сотні на чети; до цього доходила ще скорострільна сотня (або чета у кожній сотні). На Наддніпрянщині курені мали тільки по 3 стрілецькі сотні й 1 кулеметну (8 кулеметів). Піхота відзначалася великою витривалістю, була краща в наступах і рукопашному бою, ніж в обороні; їй завжди бракувало набоїв, і тому вона часто мусіла залишати свої позиції і відступати. У цих випадках піхоту часто рятувала артилерія, яка займала позицію перед відступаючою піхотою й стрільбою на близьку віддаль стримувала противника. Артилерія УГА була не тільки найкращим родом зброї, але й найкращою артилерією з усіх армій Сх. Европи. Вона творила 10,5% особового складу усієї УГА; на поль. фронті гал. артилерія мала 58 батерій (у тому ч. 40 батерій легких гармат, 1 гірську, 1 кінну, 7 гавбичних і 1 далекострільну (2 гармати 122 мм); на Наддніпрянщині 47 з половиною батерій (у них 177 легких і 10 важких гармат). Початково артилерія УГА мала австр. гарматний матеріял, але ще на поль. фронті через брак набоїв виміняла його на рос.

Кіннота, не зважаючи на її широкі можливості в рухливій війні, не відогравала в УГА великої ролі, бо в ДСВС панувала доктрина позиційної війни, в якій кінноті не надавали значення. Тільки з ініціятиви ген. Грекова під час першого відступу УГА присвячено кінноті більше уваги і в червні 1919 створено Кінну бриґаду у складі 2 полків, а в липні перший полк кінноти 1 корпусу — разом бл. 1 340 шабель.

Літунство постало з літунського відділу, що його на літунській базі в Красному організував сот. П. Франко; при допомозі висококваліфікованих пілотів кол. рос. армії організовано літунський полк (перший командант полк. Б. Губер, згодом полк. Д. Булат Кануков), що складався з 3 літунських сотень, літунської школи, техн. сотні і сотні обслуги; стан у квітні 1919: 35 старшин і 300 вояків. До квітня укр. літунство мало перевагу над поль. арміями, згодом її мало поль. літунство (150 літаків проти 40 укр.) і добровільна амер. ескадра.

Панцерна зброя УГА диспонувала 2 — 3 панцерними автомобілями і 2 панцерними потягами, які успішно оперували на Хирівському й Львівському фронтах. На Наддніпрянщині УГА й Армія УНР мали тільки 3 здобуті від большевиків модерні панцерна потяги.

Технічні частини. УГА мала 9 саперних сотень, з яких 4 були приділені до корпусів, 5 до бриґад. Ці сотні формував і вишколював Запасний саперний курінь у Чорткові, пізніше реорганізований на Техн. курінь (командант Д. Кізюк); автоколони УГА з 36 автомобілів, 24 мотоциклетів і 2 панцерних автомобілів були реорганізовані в Самохідний курінь. Зал. курінь, зал. депо й сотня зал. мостів були організовані в Стрию, а пізніше перенесені до Станиславова. Телефонні сотні при корпусах, чети при бриґадах і телефонні стежі при куренях і гарматних батеріях вишколювалися в Звідомному полку в Станиславові. Чотири радіостанції були приділені до ДСВС й до 3-х корпусних команд.

Санітарна служба в УГА була організована за австр. зразком і до переходу за Збруч стояла на висоті завдань. При корпусах працювали 2 — 5 польові лікарні та санітарні потяги. Після переходу за Збруч, санітарна служба була зовсім незадовільна через брак шпиталів, одягу, білизни і ліків. Це й було причиною епідемії тифу. Лікарів було всього 35, санітарних старшин 50, у 8-ох шпиталях тільки 1600 ліжок, а в кін. жовтня вже було 18 000 хворих на тиф.

Внутр. лад берегла польова жандармерія (польова сторожа) при НК ГА і корпусах (поділена на корпусні курені і бриґадні сотні). Докладніше див. стор. 2 231).

Ін. допоміжними відділами УГА були булавні сотні при штабах корпусів і бриґад, харч. сотні при постачаннях корпусів і бриґад, ветеринарні відділи при командах корпусів і в Кінній бриґаді; пости польової пошти при корпусних і бриґадних командах та ін.

Загальний стан УГА зазнав таких змін: у березні-квітні на фронті було 65 000 старшин і вояків, за чортківського наступу — 70 — 75000; за Збруч перейшло бл. 50 000; у січні 1920 їх ч. зменшилося до 22 000, у квітні до 18 000 старшин і вояків.

Недостатня була кількість старшин — пропорція числа старшин до вояцтва УГА була тільки 2,4% заг. стану (коли в поль. армії — 5%, на фронті — 7%). Недостачу штабних і вищих старшин в УГА надолужували вербування старшин — неукраїнців з кол. австр.-угор. армії та призначення старшин з Армії УНР — кол. старшин рос. армії (цей резервуар надто мало був використаний). Іменування нових старшин і підстарший та підвищування їх належало до компетенції ДСВС, а з червня 1919 — диктатора.

Ступені й однострій. Прийнятими в УГА ступенями були: старший стрілець, вістун, десятник, старший десятник (у випадку «однорічника» — підхорунжий), булавний, бунчужний — для підстаршини; хорунжий (старшинський кандидат), четар, поручник, сотник — для молодших старшин; отаман, підполковник, полковник — для штабних старшин; генерал-четар, генерал-поручник, генерал-сотник — для ген. старшини. Кольори родів зброї: піхота — синій, артилерія — червоний, кіннота — жовтий, жандармерія — вишневий, техн. частини — сірий, зв'язкові — зелений, санітарні — чорний, обозні — яснозелений.

Розпорядженням Держ. Секретаріяту з 30. 6. 1919 усталено однострій і відзнаки ступенів: кругла шапка з твердим околом кольору роду зброї та шнуром над козирком, у підстаршини — зеленого кольору, у старшин — золотого. Блюза австр. стрілецького крою, на комірі зубчатка кольору роду зброї, у старшин — обрамована золотом, у штабних старшин на золотому підкладі, у генералів — срібна зубчатка на золотому тлі. Відзнаки ступенів — на рукавах: у підстарший — на підкладі кольору зброї — срібні стрічки, у старшин золоті вужча і ширші плетива. Підстаршини, від вістуна почавши, носили при багнетах на поясі жовті привіски, старшини — золоті. Під час з'єднання з большевиками в ЧУГА були скасовані старшинські відзнаки, заборонено укр. нац. відзнаки, прапор і гімн, введено військ.-політ. установи (комісарів) та рев. трибунали.

[ред.] Загальна характеристика

УГА була добре організована, дисциплінована й боєздатна. Бездоганна дисципліна відзначалася високою нац. свідомістю старшин і вояків. Слабістю УГА був брак старшин, зокрема вищого ступеня. Престиж старшин УГА був високий, бо вони здебільша мали вищу освіту і значний життєвий досвід. Боєздатність УГА записана в анналах її перемог, часто над краще озброєними противниками. Не зважаючи на великий брак матеріальних засобів і труднощів, УГА була кращою армією серед тих, що постали на руїнах Австро-Угорщини.

Існування УГА має іст. значення: вона відновила укр. військ. традицію на Зах. Укр. Землях і змогла поширити її серед широких мас. Інтенсивне плекання цих традицій було гол. рушійною силою відновлення збройної боротьби в лавах УПА, Укр. Нац. Армії та ін. укр. збройних формаціях у роки другої світової війни.

[ред.] Дивись також

[ред.] Джерела інформації

Енциклопедія українознавства
Sopotnicki J. Kampania polsko-ukrainska. Doświadczenia operacyjne і bojowe. Л. 1921; Hupert W. Zajecie Małopolski Wschodniej і Wołynia W roku 1919. Л. — В. 1928; Омелянович-Павленко М. Укр.-поль. війна 1918 — 19. Прага 1929; Шухевич С. Спомини з Укр. Гал. Армії. 5 тт. Л. 1929; Кузьма О. Листопадові дні 1918 р. Л. 1931; Думін О. Армія УГА 1918 — 20 (ст. в Укр. Заг. Енциклопедії). Л. 1934; Kutschabsky W. Die West-Ukraine im Kampfe mit Polen und dem Bolschewismus in den Jahren 1918 — 1923. Берлін 1934; Історія укр. війська (вид. І. Тиктора). Л. 1936, друге вид. Вінніпеґ 1953; Чортківська офензива. Мюнхен 1953; Шанковський Л. Укр. Армія в боротьбі за державність. Мюнхен 1958; Ярославин С. Визвольна боротьба на зах. укр. землях. Філадельфія 1956; Микитюк Д. вид. Укр. Гал. Армія. Матеріяли до історії УГА. 5 тт.: Вінніпеґ 1 — 1958, 2 — 1960, 3 — 1966, 4 — 1968, 5 — 1976; Гірняк Н. Останній акт трагедії УГА. Нью-Йорк 1959; ПІанковський Л. Укр. Гал. Армія. Воєнно-іст. студія. Вінніпеґ 1974; Денник Начальної Команди УГА. Нью-Йорк 1975.