Терещенко Микола

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Мико́ла Тере́щенко (1898 — †1966), поет і перекладач родом з Полтавщини. 1917 закінчив Золотоніську гімназію, навчався в Київ. Політехн. Інституті (1917 — 22) і на курсах іноземних мов. Друкується з 1918; спершу належав до груп символістів «Музагет», пізніше до літ. організацій «Комункульт», «Жовтень», а з 1927 до ВУСПП-у. 1925 — 34 був ред. ж. «Життя й Революція», під час другої світової війни працював на укр. радіостанції в Ташкенті, по війні — ред. Держлітвидаву України в Києві. У перших зб. поезій «Лябораторія» (1924), «Чорнозем» (1925) і «Мета й межа» (1927) Т. досягнув вершин своєї творчости, давши в них (поруч пересічних віршів) поезії глибокої філос. думки й мист. досконалости, але потім поступово перейшов на позиції соц. реалізму, і з кін. 1920-их pp. основними мотивами багатьох зб. його поезії стають праця, виробничі процеси тощо: «Країна роботи» (1928), «Республіка» (1929), «Риштування» (1930), «Порив» (1932) та ін., як також мотиви рев. інтернаціоналізму — «Сенька-арсеналець» (1930), «Цень-Цань» (1930) та ін. й патріотизму за другої світової війни — «Дівчина з України» (1942), «Верба рясна» (1943), «Зорі» (1944). Той самий соцреалістичний характер мають зб. поезій Т. повоєнних pp.: «У битвах і трудах» (1951), «Правда» (1952), «Щедра земля» (1956), «Ліричний літопис» (1958), «Літа і люди» (1960), «Серце людське» (1962). Т. багато перекладав, але змарнованість таланту відчувається також і в тенденційному підборі перекладів. Зокрема в його перекладах вийшли 3 зб. Е. Верхарна, антологія узбецької поезії, багато зб. перекладів з ін. авторів: О. Пушкіна, М. Лєрмонтова, М. Некрасова, В. Маяковського, Д. Бєдного, Я. Купали, Я. Коласа, А. Міцкєвіча. Ж.-П. Беранже, В. Гюґо, Е. Потьє, Л. Араґона та ін. Найбільшим здобутком перекладницької діяльности Т. є його «Сузір'я франц. поезії» (І — II, 1971). Любов до світової літератури Т. виявив у популярних силюетах визначних письм. світу, вміщених у його ілюстрованому «Літературному щоденнику» (1966).