Театрально-декораційне мистецтво

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Цю статтю необхідно відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі.
Ви можете допомогти проекту, зробивши це!

Театрально-декораційне мистецтво (сценографія), галузь образотворчого мистецтва, що її завданням є оформлення простору сцени і надання візуальної оправи театральній виставі при допомозі пластично-малярських засобів та світлових ефектів. До Т. д. м. належить також компонування сценічних реквізитів і костюмів.

На Україні Т. д. м. зародилося у вертепному і шкільному театрі (симультанна сцена і сцена-естрада, куліси, костюми й реквізити), розвинулося у придворному і домашньому театрі кін. 18 — поч. 19 в. й перейшло до аматорських і проф. пересувних театрів, що послуговувалися однаковими декораціями для різних п'єс. У театрі товариства «Руська Бесіда» (з 1864) у Львові вже працювали декоратори-фахівці; чужинці з Львівського міськ. театру й укр. мистці (К. Устиянович, Т. Томасевич, Л. Горбачевський) та мястці-актори (К. Плошевський, П. Дяків, Л. Боровик). Вагу сценічного оформлення як активного компоненту театру розуміли М. Старицький (декорації в його театрі виготовляли під наглядом Ф. Вовка) і М. Кропивницький, який сам робив декорації (зокрема до «Енєїди» І. Котляревського). У першому укр. постійному театрі М. Садовського в Києві (1907 — 19) були декораторами В. Кричевський старший та І. Бурячок (вони дали поч. тривимірній декорації), згодом П. Дяків.

За pp. революції укр. декоратори (М. Бурачек, І. Кавалерідзе, К. Єлева та ін.) працювали в масово-аґітаційному театрі, оформлювали інсценізації, театралізовані видовища на вулицях і майданах, концерти-мітінґи, військ. театри та вагони агітпоїздів. Талант А. Петрицького як декоратора виявився у «Молодому Театрі» Л. Курбаса («Етюди» О. Олеся, «Цар Едіп» Софокла, «Кандіда» Б. Шов, «Горе брехунові» Ф. Ґрільпарцера, «Затоплений дзвін» Г. Гавптмана, «Укр. Вертеп», «Коза-дереза» та ін.). У 1920 — на поч. 30-их pp. характеристична була умовна конструкція й увага до костюму як дійового фактора театру в «Березолі», в його макетній майстерні під керівництвом В. Меллера і в його учнів (Д. Власюк, Є. Товбін, В. Шкляєв, І. Крига, М. Симашкевич та ін.). Типові у цьому стилі вистави в оформленні В. Меллера: «Рур», «Газ» Г. Кайзера, «Джіммі Гіґґінс» Е. Сінклера (1923), «Машиноборці» за Е. Толлером (1924) та ін. Найгострішого вияву умовности досягнено у виставі «Гайдамаки» за Т. Шевченком (1924). На конструктивістичних позиціях стояли майже всі декоратори театрів УРСР, зокрема М. Маткович, Ю. Павлович, М. Мюллер (Одеська Укрдрама), Г. Цапок (Театр ім. І. Франка в Києві), К. Єлева (Театр ім. Михайличенка), Б. Косарів (Харківський Червонозав. Театр), М. Невідомський (Перший Держ. Театр ім. Т. Шевченка) та ін. Поряд конструктивізму мистці-декоратори часто стилізували вистави під нар. лубок, дитячий рисунок (Л. Кліщеєв «Наталка Полтавка» в Дніпропетровському театрі ім. Т. Шевченка). Декораторами в оперних театрах Києва, Харкова, Одеси 1920 — 30-их pp. працювали А. Петрицький, О. Хвосгенко-Хвостов, І. Курочка-Армашевський та ін. Вони, за визначенням А. Петрицького, створювали «кольорову партитуру» муз. театру; у мист. оформленні опер (зокрема «Сорочинський ярмарок», «Тарас Бульба», «Кн. Ігор», «Золотий обруч»), використовуючи суворі умовні конструктивні форми архітектури, підкреслювалимонументальну велич вистав; удавалися до візант.-укр. стилю і лубка, стриманість кольориту декорацій поєднували з барвистістю та вірністю костюмів, використовували освітлення як активний декораційний засіб тощо.

З кін. 1930-их pp. у Т. д. м. запанував соцреалізм, і конструктивізм, умовність надовго зникли з оформлення укр. сцени, відбулося повернення до декорацій 19 в. Побіч старих майстрів прийшли до праці в театрі випускники театральнодекоративних відділів Харківського (А. Волненко, В. Греченко, Г. Нестеровська, Д. Овчаренко, О. Плаксій, Л. Писаренко) і Київ. (В. Борисовець, П. Злочевський, В. Московченко, Ф. Нірод, Ю. Стефанчук, М. Уманський) художніх Інститутів. Кращі оформлення того часу: Ф. Нірода в Театрі ім. М. Заньковецької в Запоріжжі («Урієль Акоста» К. Ґуцкова, «Украдене щастя» І. Франка), Ю. Стефанчука («Пошились у дурні» М. Кропивницького) у Львівському ТЮГ, Д. Нарбута («Сорочинський ярмарок» за М. Гоголем) у Муз.-драматичному театрі в Черкасах, А. Петрицького («Калиновий гай» О. Корнійчука) в Театрі ім. І. Франка в Києві. У кін. 1950-их pp. Т. д/ м. дещо відродилося. Театральна декорація звільняється від станковізму й набирає рис сценічности, умовности і лаконізму, до театру повертається конструктивізм (В. Меллер «Король Лір», Ф. Нірод «Свіччине весілля»; обидва в Київ. Театрі ім. І. Франка, 1959). Найяскравішими представниками умовної лаконічної декорації стали молоді декоратори: Г. Батій («Фараони» О. Коломійця, 1962) у Харківському Театрі ім. Т. Шевченка, М. Кипріян («Фавст і смерть» О. Левади, 1960, «Гайдамаки» за Т. Шевченком, 1964; «Король Лір» В. Шекспіра, 1969) у Львівському Театрі ім. М. Заньковецької. Ін. цікавіші оформлення: Г. Нестеровської («Фортуна» М. Зарудного, 1964); Л. Писаренка («Де тирса шуміла» А. Шияна, 1963); Д. Лідера («Ярослав Мудрий» І. Кочерги, 1970) в Театрі ім. І. Франка в Києві; В. Борисовця («На грані ночі» Р. Іваничука і В. Анткова, 1964) в Театрі ім. М. Заньковецької у Львові.

В оперних театрах України з сер 1950-их pp. помітна тенденція зірвати з помпезністю старого декоративного стилю. Кращі оформлення оперних і балетних вистав характеризуються намаганням проникнути у муз. драматургію твору та образотворчими засобами розкрити муз. тканину партитури й передати її фактуру. Кращі оформлення: у Київ. опері А. Петрицького («Тарас Бульба» М. Лисенка, 1955), А. Волненка («Катерина» М. Аркаса, 1957; балети «Лісова пісня» М. Скорульського і «Тіні забутих предків» В. Кирейка, *1963), Л. Писаренка та Г. Нестеровської («Енеїда» М. Лисенка, 1958), Ф. Нірода («Арсенал» Г. Майбороди, 1960); в Харківській опері — Д. Овчаренка («В бурю» Т. Хреннікова, 1959): в Одеській — П. Злочевського («Дон Карльос» Дж. Верді, 1962), О. Зосимович (балет «Пер Ґюнт» Е. Ґріґа, 1959); Львівській — Є. Лисика (зокрема балети «Досвітні вогні» В. Кирейка, Л. Дичко, М Скорика, 1967; «Спартак» А. Хачатуряна, 1966, та ін.). Починаючи з театру Л. Курбаса 1920-их pp., з перервами за погрому укр. культури, декоратори здобували в театрі рівноправне місце з режисерами. З ініціативи Л. Курбаса створена 1923 — 26 музейна комісія збирала й упорядковувала матеріяли; вони, передані АН УРСР, стали базою Держ. Музею Театрального, Муз. і Кіномистецтва УРСР.

Визначнішим декоратором театрів Галичини 1920 — 30-их pp. був Л. Боровик, що з театру товариства «Руської Бесіди» (згодом «Укр. Бесіди») перейшов до Й. Стадника, а далі до театру «Заграва» В. Блавацького («Слово о полку Ігореві», «Дума про козака Мамая») та І. Котляревського. Він застосовував об'ємні декорації, сукна, рухомі станки, транспаранти і кінопроєкцію. У театрі під управою О. Загарова у Львові (1920 — 25) працював М. Кричевський. 1941 — 45 у Львівському Оперному Театрі драму, оперу, балет й оперету оформлював М. Радиш,, а в театральній виробні декорацій працювали ще О. Климко та М. Дмитренко.

У діючих на еміґрації театральних трупах 1945 — 49, працювали мистці-декоратори: у Німеччині (Авґсбурґ-Реґенсбурґ) в Ансамблі Укр. Акторів В. Блавацького — М. Радиш і В. Клех; у театрі в Берхтесґадені — О. Булавицький, в Австрії у Театрі-Студії Й. Гірняка — В. Пальчевський, Є. Блакитний (з 1949 і в США), Ф. Позняків, М. Чолган; у Зальцбурзі, в Укр. Нац. Театрі — Л. Перфецький, В. Гай. З 1950-их pp. у США в Театрі в п'ятницю — Н. Климовська, О. Слупчинський, О. Ґранат, В. Бачинський; у Торонто (Канада) в театрі «Заграва» з 1953 О. Теліжин.

Укр. мистці-декоратори працювали також на чужих сценах: у Відні Т. Яхимович був декоратором Надвірної опери (1836 — 76); у різних театрах Праги і Парижу — М. Андрієнко-Нечитайло (з 1924 в театрах «Odeon» і «Arc en Ciel»); В. Перебийте у Кракові (з 1922 театр «Bagatela») і в Парижі (1926 — 30); М. Кричевський тут же у «Theatre des Arts» (1939) і «Theatre Hebertot» (1942); у БуеносАйрес (Арґентіна) в Нац. театрі — О. Климко та ін.

Література: Драк А. Укр. театрально-декораційне мистецтво. К. 1961; Цибенко П. Театрально-декораційне мистецтво в Історії укр. мистецтва, т. V. К. 1967, т. IV, кн. 1. К. 1969 і кн. 2. К. 1970; Вериківська І. Театрально-декоративне мистецтво. Історія укр. мистецтва, т. VI. К. 1968; Вериківська І. Художник і сцена. К. 1971.