Російська мова в Україні
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Російська мова в Україні. Питання рос.-укр. мовних контактів у княжу добу поміж Києвом, Черніговом, Галичем, Володимиром Волинським тощо та Новгородом, Суздалем, Переяславом (півн.), Ростовом, Володимиром тощо (церк. й літ., торг. зв'язки; з кн. поселювалися бояри з його прибічної дружини) не досліджені. Так само не дослідженою залишається проблема рос.-укр. мовних зв'язків у лит.-поль. добу (торг., церк. й політ. — зокрема в час приналежности Чернігівщини 1503 — 1618 до Моск. держави, — чому дехто приписує появу акучих форм у тамошніх говірках). Якщо не враховувати моск. ґарнізону Києва, з 1654 почавши, то до істотніших рос. поселень (гол. старовірів) дійшло від другої пол. 17 в. на півн. Чернігівщини, звідки вони згодом (у 18 — 19 вв.) переселювалися й на Правобережжя та Півд. Україну. Ін. хвиля рос. старовірчої колонізації сягала від Півн. Добруджі й Півд. Басарабії аж на Буковину, коли у 1770-их pp. «некрасовці» (див. Некрасов Ігнат) остаточно поселилися в гирлі Дунаю, звідки їх вербувала австр. влада у 1780-их pp. для поселення на Буковині й Хотинщині (с. Біла Криниця, Білоусівка, Липовани, — їх говірки досліджують В. Столбунова і В. Кузнецов). З уваги на чітку конфесійну відмежованість старовірчих рос. поселень від укр. довкілля, дотичні (перев. півд.-рос., рідше сер.-рос.) говірки зазнали порівняно невеликого укр. мовного впливу (гол. в лексиці).
Рос. колонізаційні хвилі на Харківщину й Вороніжчину (тут зустрілися укр. поселенці з ними у 17 в.), а згодом, від кін. 18 в., на Півд. Україну (старовіри, кріпаки, переводжені рос. поміщиками на дохідніші ґрунти, військ. кантоністи на поч. 19 в й утікачі-кріпаки) — були, крім суцільних ареалів, назагал асимільовані уюр. сел. довкіллям: від того укр. степ, й слобожанські говірки зазнали в різній мірі рос. впливу (випадки спиненого переходу о в і, перехід наголошеного є в 'о, спорадичне акання, вирівняння типу на рук'і «на руці», двоїнні чоловічі форми типу два года, див. Степові говірки). Суцільніші рос. говіркові ареали збереглися в півд. Басарабії (с. Вознесенка, Введеяка, Павлівна в Арцизькому ір-ні — переселенці з Орловщини й Курщини, згідно з. дослідами Л. Усачової, І. Нелюбової, Л. Дерганової, Ю. Лістрової, І. Ґріцєнка), півн. Одещині (с. В. Плоске Михайлівського району — рос. старовіри з-перед 200 рр., за дослідами М. Тіхомірової, — так само як у р-ні Віньковецькому Хмельницької обл., за дослідами М. Бріцина), в сс.: П'ятидуб Малинського району Житомирської обл., Рахвалівці й Красилівці в Іванківському р-ні на півн. Київщині (за дослідами Є. Самохвалової і Л. Ціпцюри), на Приозів'ї (досліди С. Ґаба) й півн. Харківщині (сс. В. і Малі Проходи Верганівського району, Руські Тишки, Плоске і Липці Харківського району, за дослідами Л. Бузніка, приналежні до півд. групи півн.-рос. говірок Курщини з помітними укр. впливами в наголошуванні дієслів). У 1923 — 41 укр. мова могла впливати на ці рос. говірки і через школи, коли по школах нац. меншостей УССР обов'язкове було її навчання, як предмета. Не дослідженими залишаються рос. говірки ін. поселень УССР (зокрема 1930-их pp. і після 1945 — по виселенню німців, а в Криму і татар).
Цілком інакше зформувалися укр.-рос. міжмовні стосунки в укр. говіркових масивах поза кордонами УССР (Курщина, Білгородщина, півд. Вороніжчина, Донщина, Кубань, Саратовщина, Зелений Клин, діяспора в Сибіру, Казахстані й на півд. Уралі), де був і є значно сильніший вплив довколишніх рос. говірок, а ще більше рос. літ. мови через школу, радіо, телебачення, пресу, військо й адміністрацію та судівництво. Скрізь там у висліді відсутности укр. школи й преси проходить поступове російщення, виникають мішані укр.-рос. говірки на укр. основі. Ті процеси описані в говірках кол. Коротоякського пов. (Н. Ґрінкова), Білгородщини й Курщини (А. Бескровний, Ф. Медведєв, В. Собіннікова, Г. Денисевич, А. Пашківський, В. Тітовська), Донщини (А. Міртов, К. Удовкіна) та зокрема Кубанщини (І. Шаля, В. Чістяков, Н. Бушина, М. Саділенко, Е. Тарасеикова, О. Шейніна, М. Шабалін, Н. Федоренко, І. Чередниченко), а далі Поволжя (А. Дульзон, І. Вальченко), Кир~ гижчини (С. Лейферман), Далекого Сх. (А. Ґеорґієвський, Т. Назарова) й півн. Молдавії, де по укр. селах є також лише рос. або молд. школи (Л. Єрмакова, З. Ряполова, Ю. Лістрова). Окремими проблемами є ще: 1. рос. діалект міськ. типу, поширений серед великоміських низів і робітництва в УССР; 2. вживаний в Україні двомовним освіченим прошарком місц.-укр. провінційний («півд.») варіянт рос. літ. мови.
Зросійщена говірка міськ. низів, великоміських передмість і роб. поселень Донбасу і Дніпропетровщини виникла в наслідок русифікації місц. укр. елементу і постійного колонізаційного допливу росіян, що прибували (а за советів призначувані) сюди для праці, створюючи дрібноурядовський, ремісничий, купецький і роб. прошарок. Насичена сленґізмами й арґотизмами, великоміська рос. говірка люмпенпролетаріяту й правопорушників (Одеси, Києва,. Харкова, Дніпропетровського, міст Донбасу), поширена особливо по революції, втримувала свою рос.-мовну форму, зокрема у висліді постійного сезонового (особливо на зиму) флюктуаційного припливу її носіїв — такого ж рос. елементу з Ленінграду й Москви. Цей мовний «суржик» (суміш) характеризують деякі півд.-рос. укр. спільності, у тому ч. укр. вимова г, голосних о, е, й (рос. ы) з спорадичним аканням, вимова e/'e/йе з етимологічного Ђ, стверділі р та губні у кін. слів, йотована вимова груп типу вя, бя, пя, тверді ч, шч, укр. міжслівна фонетика, укр. наголос, керування дієслів та прийменників (по домах), як і побутові лексичні українізми та нерозрізнювання предикативних від атрибутивних форм прикметника. Питання укр.-рос. міськ. «суржика» розглядають окремі ст. В. Ларіна (Харків), К. Німчинова (Донбас), В. Шадури (Дніпропетровщина). У красному письменстві для характеристики персонажів царського підстаршинського середовища його використовував В. Винниченко, для міщанського — М. Старицький, для сов. міліційного — О. Корнійчук, а для люмпенпролетаріяту — В. Винниченко, А. Тесленко, І. Микитенко, Л. Первомайський, Г. Брасюк. Укр. провінційний варіянт рос. літ. мови вживався раніше серед поміщицтва і провінційної інтеліґенції, нині — серед партійних урядовців і техн. інтеліґенції у висліді русифікаційного тиску й мовної політики, спрямованої на бодай рос.-укр. білінґвізм тих мовців, які не можуть чи не хочуть відразу перейти на рос. мову. Тій меті служить нині відповідна популяційна політика (з перекиданням українців на сезонову чи на постійну працю поза УССР і насиланням на Україну росіян та чужинців, що змушені користуватися рос. мовою) і така ж мовна політика (в структуру укр. літ. мови впроваджуються лише елементи, тотожні, з рос., поборюються відмінності; потурається рос.-укр. суржикові міськ. низів і робітництва). Законами з 1869 і 1886 рос. уряд (аж до революції) виплачував грошову надбавку всім урядовцям немісц. походження на Правобережжі для його зросійщення (офіц. ніби для. його відпольщення), чим стягнув туди чимало росіян; таку саму політику тут вела й Рос. Дравос. Церква. Укр. провінційний варіянт літ. російщини проявляється гол. у вимові як і в різній насиченості (залежно від рос.-мовної культури мовця) окремими рисами міськ. укр.-рос. суржика (див. Русизми). В Галичині й на Буковині (у 19 в., зокрема після 1866 аж по 1920-і pp.) та Закарпатті (тут аж по 1945), поширювалася через пресу й вид. москвофільського табору, гол. серед частини духовенства та рідше і світської інтеліґенції, окрема форма літ.-мовного «язичія»: архаїзована суміш укр. і рос. ц.-слов'янізмів з укр. вимовою та обов'язковим етимологічним правописом.
Проблеми укр.-рос. мовних взаємин досліджували П. Житецький, О. Курило, М. Сулима, М. Гладкий, О. Синявський, С. Смеречинський, Р. Смаль-Стоцький, В. Чапленко, І. Білодід, Й. Баїгмут, Г. Їжакевич-Цілуйко, Ф. Середа, Г. Гнатюк, Д. Мірошник, А. Шиловський, Б. Шарпило, Р. Болдирев, О. Сербенська, В. Столбунова, В. Ільєнко, М. Рогаль, Л. Коробчинська, Б. Антоненко-Давидович, Ю. Шевельов й ін.
Література: Зеленецкий К. О русском языке в Новороссийском крае. О. 1855; Долопчев В. Опыт словаря неправильностей в русской разговорной речи (преимущественно в Южной России). О. 1886, друге вид. 1909; Смаль-Стоцький Р. Укр. мова в Соз. Україні. В. 1936; друге вид. Нью-Йорк — Торонто — Сідней — Париж 1969; Тісhý F. Vývojsoučasného spisovného jazyka na Podkarpatské Rusi. Прага 1938; Їжакевич ( — Цілуйко) Г. Питання рос.-укр. мовних зв'язків. К. 1954; Гнатюк Г. Рос.-укр. літ.-мовні зв'язки в другій пол. XVIII — першій четверті XIX ст. К. 1957; Мирошник Д. Н. В. Гоголь. Его роль в укреплении русско-украинских языковых связей. X. 1959; Славянское языковедение, библиографический указатель литературы, изданной в СССР с 1918 по 1960 гг., 1 — 2 М. 1963; Королевич Н., Сарана Ф. Слов. філологія в Україні (1958 — 62), бібліографія. К. 1963; Питання стилістики укр. мови в її взаємозв'язку з ін. слов. мовами. Тези доповідей міжвузівської наук. конференції. Чернівці 1963; Респ. наук. конференція з питань рос.-укр. мовних зв'язків. Тези доповідей. XII. 1964. Луганське 1964; Зв'язки укр. мови з рос. та ін. слов. мовами в 16 — 19 ст, К. 1968; Королевич Н. (й ін.). Слов. філологія в Україні (1963 — 67), бібліографія, частина 1. Мовознавство. Фолкльористика. к. 1968; Укр.-рос. мовні зв'язки радянського часу. К. 1969; Славянское языковедение, библиографический указатель литературы, изданной в СССР с 1961 по 1965 г., с дополнением за предыдущие годы. М. 1969; Штець М. Літ. мова українців Закарпаття і Сх. Словаччини (після 1918). Братіслава 1969; Shevelov G. Zum Problem des ukrainischen Anteils an der Bildung der russischen Schriftsprache Ende des 18 Jahrhunderts. Wiener slavistisohes Jahrbuch 16. 1970.
 |
Це незавершена стаття з мовознавства. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
