Родинне право

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Родинне право, ділянка права, що встановлює порядок і умови одруження та припинення шлюбу, а також реґулює особисті й майнові відносини, які виникають в родині між подружжям, батьками й дітьми та ін. чл. родини.

В дохрист. часи формами індивідуального шлюбу, як основного інституту Р. п., були викрадання, купівля й приведення жінки. Впровадження християнства вплинуло на поступове встановлення одноженства як панівного принципу Р. п. Згідно з прийнятими у княжі часи візант. законами, договірний елемент шлюбного акту переважав над розумінням шлюбу як церк. таїнства. «Руська Правда» містить низку постанов про інститут опіки, але окремо Р. п. не обговорює.

Р. п. розроблене значно ширше у Лит. Статуті. Принцип одноженства закріпився, шлюб став одночасно і договором і таїнством. Вільне волевиявлення сторін стало умовою дійсности шлюбу. Встановлено мінімальний вік подружжя. Духовний суд вирішував справи розлучення.

Гетьманщина не впровадила змін у системі Р. п. Лит. Статуту. Зате поширення на укр. землі «Своду законов» підпорядкувало родинні справи повністю церк. судівництву з помітною нерівноправністю жінок. На укр. землях під Австрією був чинний австр. цивільний кодекс 1811 р. з системою конфесійного Р. п. й тим самим неможливістю розлучень між кат. подружжями.

У роки нац. державности України (1917 — 20), діяло давне родинне законодавство. Зате одночасно з встановленням сов. влади на Україні скасовано царське Р. п., а видано 20. 2. 1919 Совнаркомом УРСР декрети: «Про громадянський шлюб і про ведення книг записів акту громадянського стану», «Про розлуку» та «Про організацію відділів ЗАГС». Ці декрети, як також впроваджений у 1926 новий «Кодекс законів про родину, опіку, шлюб і про акти громадянського стану УРСР», були гострою реакцією проти царського законодавства й означали повне зрівняння прав чоловіка й жінки, виключення впливу церкви на родину, відсутність різниці між шлюбністю й нешлюбністю дітей, дуже легку розривність подружжя. На відміну від рос. кодексу Р. п., укр. прийняв лише реєстрацію подружжя в органах ЗАГС безспірним. до спростування судом, доказом наявности одруження. Єдиною правною формою стала згідна заява обох сторін і реєстрація цієї заяви в ЗАГС. Згідно з вимогами кодексу 1926, мінімальний шлюбний вік встановлено для чоловіка 18 р. і для жінки 16 р. Одружуватися не могли особи, вже в даний момент одружені, визнані за слабоумних або душевнохворих, споріднені по прямій лінії, а також повнорідні й неповнорідні брати і сестри. У 1947 — 53 шлюби між громадянами СРСР і чужинцями були заборонені.

Необмежена свобода шлюбних розлучень позасудсівим порядком, навіть на бажання лише однієї сторони, тривала до 1936. Тоді введено виклик обох сторін до органів ЗАГС, прогресивну оплату від розлучень і відмітку в пашпорті. Обов'язок аліментації непрацездатного, розлученого дружини (жінки або чоловіка) був часово обмежений до одного року. Для зміцнення родин і збільшення приросту населення, знищеного другою світовою війною, декрет від 8. 7. 1944 значно обмежив свободу розлучень. Були встановлені високі суд. оплати й оголошення в пресі про намір розлучитися. Нижчий суд намагався примирити сторони, а вищий — розглядав підставність причин розлучення і приймав рішення. Союзний декрет 1965 послабив ці умови, скасувавши вимогу оголошення в пресі, як також обов'язковий перегляд справи розлучення вищим судом.

До 1944 батько дитини, народженої, в шлюбі й поза шлюбом, був обов'язаний утримувати дитину. Допускалися позви встановлення батьківства. Декрет від 8. 7. 1944 заборонив такі позви й наклав на державу обов'язок утримувати дітей, народжених поза шлюбом.

З 1. 10. 1968 діють «Основи законодавства Союзу РСР і союзних респ. про шлюб і родину», а з 1. 1. 1970 увійшов у силу виданий на їх основі «Кодекс про шлюб та сім'ю Укр. РСР» від 20. 6. 1969. Завданням кодексу є «дальше зміцнення радянської сім'ї, яка ґрунтується на принципах ком. моралі» (ст. 1). Права і обов'язки подружжя дає лише шлюб, укладений у держ. органах ЗАГС. Для укладення шлюбу потрібна взаємна згода осіб, які одружуються, і досягнення ними шлюбного віку: 18 р. для чоловіків і 17 для жінок. Кожний з подружжя користується в родині рівними правами і має рівні обов'язки. Майно, нажите подружжям за час шлюбу, є спільною власністю.

Новий кодекс допускає розлучення в органах ЗАГС при взаємній згоді, коли нема неповнолітніх дітей. У ін. випадках суд розлучає подружжя у разі встановлення, що далі спільне життя і збереження родини стали неможливими. Чоловік не має права без згоди дружини розпочинати справу про розірвання шлюбу під час вагітности дружини і впродовж року по народженні дитини. Щоб уникнути необдуманих подруж, укладання шлюбу відбувається через місяць після подачі бажаючими одружитися заяви в ЗАГС. Цей реченець може бути в окремих випадках скорочений. Розлучений дружина має право на аліменти тільки у випадку непрацездатности (з деякими винятками). Походження дитини від батьків, які не є подружжям, встановлюється заявою батьків дитини в органи ЗАГС. Допускається суд. встановлення батьківства дитини, нарадженої від батьків, які не є подружжям. Є можливе позбавлення батьківських прав суд. порядком. Батьки зобов'язані утримувати неповнолітніх дітей і непрацездатних повнолітніх. Існує також обов'язок дітей утримувати непрацездатних батьків. Щоб відтяжити державу, існують аліментні обов'язки ін. чл. родини та родичів.

Усиновлення допускається лише щодо неповнолітніх дітей та в їх інтересах. Для виховання неповнолітніх дітей, які через смерть батьків, позбавлення батьківських прав, хвороби батьків чи з ін. причин лишилися без їхнього піклування, а також для захисту особистих, і майнових прав та інтересів цих дітей встановлюється опіка і піклування. Опіка і піклування визначаються не судом, а виконавчим комітетом районової (міської), сіль, або селищної ради депутатів трудящих.

Одруження сов. громадян з чужинцями не веде до зміни громадянства. Коли шлюби між сов. громадянами й шлюби сов. громадян з чужинцями укладені поза межами СРСР з додержанням форми шлюбу, встановленої законом місця укладення, вони визнаються дійсними в Укр. ССР, якщо до визнання нема перешкод, передбачених в укр. родинному кодекси (взаємна згода, шлюбний вік, одноженство, дозволений ступінь споріднення, стан здоров'я).

Література: Бошко В. Родинне подружнє право. X. 1929; Бошко В. Очерки советского семейного права. К. 1952; Свердлов Г. Советское семейное право. М. 1958; Матвеев Г. История семейно-брачного законодательства Укр. ССР. К. 1960; Bilinsky А. Das sowjetische Ehcrecht. Герренальб 1961; Новое в законодательстве о браке и семье. М. 1970