Печінка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Печі́нка — велика залоза деяких безхребетних, хребетних тварин і людини. П. у безхребетних являє собою вирости переднього відділу серед. кишки або шлунка і безпосередньо бере участь у перетравлюванні їжі. Клітини П. молюсків здатні до фагоцитозу. У хордових тварин і людини П. виділяє жовчі і відіграє важливу роль в обміні речовин організму. У менш організованих хребетних П. має трубчасту будову. У плазунів, птахів і ссавців попередні анастомози перетворюють трубчасту залозу на сітчасту. П. більшості хребетних — часточковий орган. У м'ясоїдних тварин П. порівняно більша, ніж у травоїдних. Форма П. залежить від форми порожнини тіла тварини. П. у людини виконує захисні, знешкоджувальні, ферментативні і видільні функції, спрямовані на підтримання гомеостазу в орг-мі; бере участь у процесах травлення, кровотворення, білковому, вуглеводному, жировому, мінеральному обмінах, обміні вітамінів. Зачаток П. з'являється наприкінці третього тижня зародкового розвитку людини з ділянки вентральної стінки дванадцятипалої кишки. Дальша диференціяція П. полягає у вростанні сполучної тканини всередину П. па ходу ворітної вени. Остання поділяє паренхіму П. на частки. П. міститься в основному в правому підребер'ї. Серповидною зв'язкою П. поділяється на правий і лівий відділи, двома поздовжніми і поперечною (ворота П.) борознами поділяється на 4 частки: праву, ліву, квадратну, хвостату. Внутр. структуру її утворюють часточки призматичної форми, які складаються з печінкових клітин, що виробляють жовч, яка послідовно потрапляє у жовчні капіляри (завширшки 0,5 — 1 мм), внутрішньо- та міжчасткові протоки. Протоки, що виходять з кожної частки П., зливаючись, утворюють заг. печінкову протоку. Кров надходить у П. по ворітній вені і печінковій артерії, які розгалужуються на міжчасткові вени і артерії. Останні у паренхімі П. розгалужуються на капіляри (синусоїди), що безпосередньо стикаються з клітинами П. Ендотелій синусоїдів утворений клітинами зірчастої форми, які здатні до фагоцитозу. З капілярного русла паренхіми П. формуються вени, що впадають в нижню порожнисту вену. Іннервація П. здійснюється печінковим нервовим сплетінням.

[ред.] Фізіологія печінки

Печінка найбільший внутрішній орган, який виконує багато функцій і бере участь в обміні білків, вуглеводів, жирів, гормонів, вітамінів, знешкодженні та детоксикації багатьох ендогенних і екзогенних речовин. Найперше досліджували зовнішньосекреторну функцію печінки та роль жовчі у травленні. Сьогодні печінку розглядають як загальний резервуар обміну речовин, з якого організм в міру потреби отримує необхідні речовини. Глюкоза і інші моносахариди у печінці перетворюються у глікоген. У глікоген перетворюються також молочна кислота та продукти розщеплення білків і меншою мірою — жирів.

Роль печінки в обміні білків полягає у розчепленні і перебудові амінокислот, утворенні сечовини і синтезі білків. Дезамінування амінокислот відбувається тільки в печінці. Після цього утворюються кетокислоти, які зазнають подальших перетворень. Синтез сечовини у клітинах печінки — основний шлях знешкодження аміаку, що утворюється в процесі дезамінування амінокислот. Сечовина синтезується за участю аргінази через орнітиновий цикл з використанням енергії АТФ. Печінка відіграє вирішальну роль у синтезі білків плазми крові. В обміні жирів печінка бере участь шляхом дії жовчі на них у тонкій кишці. У печінці також проходить і розщеплення жирів з утворенням кетонових тіл (ацетон, масляна і (β-оксимасляна кислоти). У печінці синтезується холестерин, який частково виводиться з жовчю, а основна його частина перетворюється в жовчні кислоти.

Багато вітамінів (A, B1, D, E, K) депонуються у печінці. Вітаміни В1, В2 і В6 активуються в печінці. Жиророзчинні вітаміни всмоктуються в кишківнику тільки за наявності жовчних кислот. Холестерин служить попередником стероїдних гормонів, тому печінка відіграє роль у їхньому обміні. У печінці депонується залізо, мідь, цинк. Печінка бере також участь в обміні марганцю, молібдену, кобальту та інших мікроелементів. Печінка виконує бар’єрну функцію, що полягає у знешкодженні токсичних сполук, які надходять з їжею або утворюються в кишківнику за рахунок діяльності його мікрофлори. У печінці інактивуються і лікувальні речовини, які доставляються сюди кров’ю. Хемічні речовини знешкоджуються під час їхнього ферментативного окиснення, відновлення, метилування, ацетилування, гідролізу (перша фаза). Під час другої фази утворені продукти кон'югують з глюкуроновою, сірчаною, оцтовою кислотами, гліцином, таурдином. Деякі речовини знешкоджуються в одну фазу, а деякі без змін виводяться з жовчю і сечею. Печінка бере участь в інактивації багатьох гормонів (глюкортикоїди, альдостерон, андрогени, естрогени, інсулін, глюкагон). Печінка відіграє роль у процесі зсіданні крові. У печінці синтезуються компоненти протромбінового комплексу (плязмові фактори II, II, IX, X), для синтезу яких необхідний вітамін К. У печінці синтезується фібриноген та V, XI, XII, XIII плазмові фактори. Синтезуються в печінці і фактори, які протидіють зсіданню крові (гепарин, антитромбін, антиплазмін). Б ембріонів печінка служить кровотворним органом. Вона виконує функцію депонування крові та руйнування еритроцитів. Печінка відіграє роль у зміні кровообігу всього організму. При підвищенні артеріального тиску кровообіг у печінці зростає, а при його зниженні — зменшується.

Печінка виконує екскреторну функцію, що тісно пов'язана з утворенням жовчі. Речовини, які екскретує печінка (білірубін, порфіринові сполуки, тироксин, холестерин) є складовою частиною жовчі.

[ред.] Захворювання печінки