Мельник Андрій
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Мельник Андрій (12 грудня 1890 - 1 листопада 1964, Люксембург) - Полковник армії УНР, військовий і політичний діяч, один з найближчих співробітників Є. Коновальця. Організатор формації Січових Стрільців у Києві, один з організаторів УВО. З 1938 р.– голова Проводу ОУН. В'язень німецьких концтаборів. З 1945 р.– на еміграції.
Визначний український військовий і політичний діяч, полковник Армії УНР, один з лідерів ОУН. Народився у с.Воля Якубова Дрогобицького повіту на Львівщині. В 1914-16 Мельник командував сотнею Легіону Українських Січових Стрільців на австрійсько-російському фронті. Сотня Мельника відзначилась під час боїв на Маківці, під Заваловом і над Стрипою. Період боїв на Лисоні 4 вересня 1916 Мельник потрапив у російський полон. Мельник разом з В.Кучабським, І.Андрухом та іншими полоненими галичанами були відправлені у табір для військовополонених у с.Дубовці під Царицином (тепер Волгоград, Росія). 6 січня 1917 група українських старшин, серед яких Мельник, Р.Сушко та інші організували втечу з полону і незабаром добралися до Києва. В січні 1918 року став одним з організаторів Куреня Січових Стрільців. З січня 1918 року був призначений начальником штабу куреня, з березня, після сформування полку Січових Стрільців, начальник штабу полку. Після падіння Української Центральної Ради перебував у Києві та Білій Церкві. Під час повстання проти влади гетьмана П.Скоропадського – заступник командира Осадного Корпусу, а з січня 1919 року – виконуючий обов’язки командира корпусу. З 19 грудня 1918 Мельнику було присвоєно військове звання отаман Армії Української Народної Республіки. У листопаді 1918 року Мельник, очолюючи штаб Окремого Загону Січових Стрільців, розробив план і брав участь у Мотовилівському бою 1918 року. В березні-червні 1919 – начальник Штабу Дієвої Армії, у липні-серпні 1919 року – помічник коменданта групи Січових Стрільців. В кінці 1919 року був інтернований польськими військами у Рівному.
В 1920-21 – інспектор військових місій УНР у Празі.
В 1922 повернувся в Галичину, де став співзасновником УВО, а згодом крайовим комендантом. В квітні 1924 Мельник був заарештований польською поліцією і засуджений до 4-річного ув’язнення. Після звільнення продовжував займатися громадсько-політичною діяльністю. В 1932-38-член правління видавничої спілки “Діло”, в 1933-38-голова Головної Ради Католицької Асоціації Української Молоді “Орли”, член Товариства українських комбатантів “Молода Громада”. В 1934- член сеньйорату УВО та голова Сенату ОУН. Після загибелі Є.Коновальця 11 жовтня 1938 став головою Проводу Українських Націоналістів. На початку 1940 після розколу ОУН очолив одну з фракцій організації. В роки німецької окупації України Мельник послідовно відстоював ідею створення української незалежної держави, за що потрапив під арешт, а з 26 лютого 1944 був ув’язнений в концтаборі Заксенхаузен. Після звільнення у 1945 жив у Німеччині та Люксембурзі. В 1947 на Третьому Великому Зборі Українських Націоналістів Мельник обраний довічним головою ПУН. Післявоєнний період свого життя присвятив боротьбі за консолідацію емігрантських сил. В 1957 висунув ідею створення світового конгресу українців і союзу українців, реалізовану в 1967 зі створенням Світового Конгресу Вільних Українців. Помер у Клерво (Велике герцогство Люксембург), похований у м. Люксембург.
