Маланюк Євген Филимонович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Євген Филимонович Маланюк | |
 |
|
| Дата народження: | 2 лютого 1897 |
|---|---|
| Дата смерті: | 16 лютого 1968 |
| Рід діяльності: | * |
Маланюк Євген Филимонович (2 лютого 1897, †16 лютого 1968) — український письменник
Народився 2 лютого 1897
Місце народження: Новоархангельськ біля Єлисаветграду
Помер 16 лютого 1968
Місце смерті: Нью-Йорк
Зміст |
[ред.] Біографія
Євген Филимонович Маланюк – український поет, культуролог, літературний критик. Народився 2 лютого 1897 року в Архангороді на Херсонщині (тепер село Новоархангельск Кіровоградської області). Закінчив Єлисаветградське реальне училище і вступив до Петербурзького політехнічного інституту. Але з початком Першої світової війни став слухачем Військової школи в Києві, після закінчення якої поручника Євгена Маланюка направили на Південно-Західний фронт командиром сотні 2-го Туркестанського стрілецького полку. На фронті Є. Маланюк познайомився з начальником штабу першої Туркестанської дивізії полковником Євгеном Мєшковським, який після вибуху Жовтневої революції закликає його повернутись на Батьківщину, щоб взяти участь в обороні Української Держави. Євген Маланюк працює в Генеральному Штабі України, пізніше стає ад’ютантом генерала Василя Тютюнника, командуючого Наддніпрянською Армією УНР. Болісно сприймає молодий офіцер поступовий занепад УНР. У 1920 році, після трагічних спроб реставрації державності, разом з тисячами таких як сам, подається на еміграцію і потрапляє в табір для інтернованих поблизу польського міста Коліша. Разом із кількома друзями (Ю. Дараган, М Чирський, М. Грива та інші) видає журнал “Веселка”, де побачили світ його перші поезії. 1923 року разом із Михайлом Селегієм і Михайлом Осикою випускає в світ невелику збірку поезій “Озимина”. Пізніше перебрався до Чехословаччини, там у Подєбрадах закінчив гідротехнічний відділ Української господарської академії. Потім переїхав до Варшави, де працював інженером. Брав активну участь у суспільно-політичному житті. Після одруження тридцятитрирічного письменника з Богумілою Савицькою, поет нарешті знайшов спокій родинного життя в складних умовах еміграційного побуту в Польщі.
У червні 1949 року поет переїжджає до США. Спершу працює фізично, потім - в інженерному бюро в Нью-Йорку. В цьому мегаполісі 16 лютого 1968 року Є.Маланюк і помер. Похований на кладовищі в Бавнд-Бруці в Нью-Джерсі, яке часто називають українським пантеоном.
[ред.] Творча спадщина
Творча спадщина поета, визнаного за українського класика, ідейно та тематично досить розмаїта. Збірки поезій та есе були видані у багатьох містах Європи й Америки:
- "Стилет і стилос" (Польща, 1925)
- "Гербарій" (Гамбург, 1926)
- "Земля й залізо" (Париж, 1930)
- "Земна мадонна" (Львів, 1934)
- "Перстень Полікрата" (Львів, 1939)
- "Вибрані поезії" (Львів, Краків, 1943)
- "Влада" (Філадельфія, 1951)
- "П’ята симфонія" (Нью-Йорк, 1953)
- "Поезії в одному томі" (Нью-Йорк, 1954)
- "Остання весна" (Нью-Йорк, 1959)
- "Серпень" (Нью-Йорк, 1964)
У 1962 та 1966 роках Євген Маланюк упорядковує два томи своїх літературознавчих, культурологічних та історіософських статей, розвідок, есе, нарисів, котрі побачили світ у видавництві «Гомін України» в Канаді (Торонто, 1962, т. 1; 1966, т. 2). Для своєї прози автор вибирає промовисту і поетичну назву — «Книги спостережень». І тут Євген Маланюк постає самобутнім мислителем, дослідником-аналітиком. Знову ж, як і в поезії, основною його темою є Україна, її мистецтво, культура, історія. Десятки статей присвячені класичній літературі, митцям-емігрантам, письменникам України радянського часу.
Вже після смерті митця побачила світ збірка “Перстень і посох” (Мюнхен, 1972).
В царині поетики Євген Маланюк — симфоніст. Саме це його ріднило з Павлом Тичиною. Він вільно оперує художніми засобами і класичної поетичної мови, й найсучаснішими образними версифікаційними трансформаціями її. Виваженість і, сказати б, наукова точність слова в історіософській поезії поєднується з гранично вираженою емоційністю, просто — бурею пристрасті. Крім того, поет виробив власну мову символів, що є водночас і знаряддям, і результатом його світоаналізу. Саме символізм визначає одну із провідних рис поетичного мовлення Маланюка — лаконічність як принцип, що регулює структуру тексту.
Ідея утвердження державності України – центральна ідея поетичного Універсуму Євгена Маланюка. Поет звертається до витоків української державницької традиції – князівсько-дружинницької доби, періоду гетьманування Б. Хмельницького, І. Мазепи, П. Орлика, в ній прагне відшукати підстави для творення сучасної держави. Однак образ України – внутрішньо роздвоєний, дуалістичний, він постає перед читачем в двох своїх іпостасях: Степова Еллада та Чорна Еллада. І саме ця антиномія є для Євгена Маланюка джерелом внутрішньої неструктурованості українського суспільства, втрати вольового, динамічного, державницького начала. Поет вибудовує своєрідну історіософську концепцію буття України, елементами якої є Еллада, варяги та Рим. Еллінський гіпертрофований індивідуалізм, панестетизм має бути згармонізований варязьким активізмом та ієрархічністю Риму, ці три елементи мають існувати не окремо, лиш в своєму поєднанні, синтезі. У творенні свого образу України Євген Маланюк виходить із конкретних історичних та географічних реалій, бо саме Україна – це місце трагічної зустрічі Заходу та Сходу, цією обставиною зумовлене те, що вона довгий час лишалася суб’єктом, а не об’єктом історичного процесу. Українець – “пісняр, мудрець і гречкосій” – здатний швидше до ліричної рефлексії, пасивного споглядання навколишньої дійсності, а не до адекватної вольової реакції на зовнішню загрозу. На противагу цьому Євген Маланюк розвиває цілу комплексну теорію “мазепинства”, центральне місце в якій займає пророча візія майбутнього провідника України, який має поєднати державний досвід Мазепи, патріотизм та дипломатичний хист Пилипа Орлика, цільність світогляду Тараса Шевченка, в постаті якого поєднались поет та державотворець. Водночас Євген Маланюк – це і ніжний лірик, тонкий метафорист, що в своїй поезії поєднує сувору аскетичність вислову, здатність до сильних почувань з витонченою ритмомелодикою, проникненням в глибини людської психології.
[ред.] Твори
- Ісход
- Біографія
- Батьківщині
- Безкровна Муза
- Варязька балада
- Воякам
- Високий ранок
- Куліш
- Лист
- Ода до прийдешнього
- Одна пісня
- Під чужим небом
- Пам'яті Т. Осьмачки
- Поле бою
- Сучасники
- Уривок з поеми Шевченко
[ред.] Літературна премія ім. Євгена Маланюка
Премія є творчою відзнакою, якою нагороджуються літератори Кіровоградської області за високохудожні твори у жанрах поезії, прози, драматургії, літературознавства та перекладу, спрямовані на ствердження гуманістичних ідеалів, збагачення історичної спадщини народу, державотворення та демократизацію суспільства. Премія встановлюється у трьох номінаціях:
- художня література (поезія, проза, драматургія);
- літературознавство та публіцистика;
- переклад (з української мови на інші мови, з інших мов на українську мову).
Вручення Премії відбувається щорічно до 2 лютого — дня народження Євгена Маланюка. Автору твору-переможця присвоюється звання «Лауреат обласної літературної премії імені Євгена Маланюка», вручаються диплом установленого зразка, нагрудний знак лауреата, почесна відзнака обласної ради і обласної державної адміністрації - скульптура «Степовий орел» та грошова частина Премії.
