Дніпро-донецька культура
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Дніпродонецька культура — археологічна культура доби неоліту.
Датується 4500 (іноді 4200)-2000 (іноді 2500) рр. до РХ. Була поширена на Середньому Подніпров'ї, Північному Дінці, лісостеповому лівобережжі України, на українському і білоруському Поліссі. Названа за місцем перших пам'яток у Подніпров'ї і на Північному Дінці.
Дніпродонецька культура є культурою мисливсько-рибальських племен. Культура має основою місцевий мезоліт. Представлена поселеннями й могильниками.
- У поселеннях виявлені залишки заглиблених у землю жител, господарські ями, сліди відкритих вогнищ.
- Знайдено знаряддя праці із кременя й каменю: сокири, наконечники стріл і списів, ножі, шкребки й інше.
- Характерна кераміка — горщики, переважно гостродонні, прикрашені гребенчато-накольчатим орнаментом. Могильники колективні (до декілька десятків поховань в одній ямі).
- У похованнях, засипаних червоною вохрою, покладені знаряддя праці й прикраси з каменю, кості, черепашок, зрідка — з металу (мідь, золото).
- Господарство — рибальство, полювання, збирання, розведення свійських тварина (бик, свиня), землеробство (відбитки зерен ячменю на кераміці).
Розрізняють три етапи культури:
- До раннього етапа відносяться гостродонні горщики з рослинною домішкою в тісті, орнамент — відбитки гребінчатого штампу, прокреслені прямі лінії. Кремінні знаряддя — мікроліти, сокири.
- Середній період — розквіт культури. Горщик здобуває профільовану форму — перегин у верхній або середній частині посудини, виділяється віночок, з'являється плоске дно; у тесті домішка піску; накольчатий орнамент покриває всю поверхню посудини (іноді й дно). Існують крем'янні сокири, ножі, наконечники стріл і копій, сланцеві тесла, сокири, «човники». З'являються більші могильники (Дереївський — 161 поховання, Микольський — 83), що не мають зовнішніх ознак. Поховання — колективні (від 2 до 13 в одній могильній ямі). Поховані лежали у витягнутому положенні на спині, засипані червоної охрою; поховальний інвентар складається з пронизок з каменю, кістки й раковин, пластини з іклів кабана, підвіски із зубів оленя; у Микольському могильнику — мідні вироби; кільце, пронизки, золота пластинчаста підвіска, сокири, ножі, наконечники списів, булави; кераміка в могильниках відсутня. На середньому етапі відбувається розселення носіїв культури на північ, захід і схід.
- Пізній період характеризують гостродонні й плоскодонні горщики із прямими або відігнутими вінчиками, зрідка — мисочки, орнамент — відбитки гребінки, ямки, «перлини» у верхній частині посудини, вертикальні зачеси на віночках; деякі знахідки кераміки свідчать про контакти із Трипільськими племенами. В інвентарі відзначені крем'яні ножі, шкребки, наконечники списів, кам'яні тесла.
Згодом народ Дніпродонецька культура у Надпорожжі, Приазов'ї і в долині Сіверського Донця були витіснені, а частково й асимільовані племенами Середнестоговської культури і разом з ними могли стати одним з компонентів складення Давньоямної культури; у північних районах Дніпродонецька культура зазнавала сильного впливу від племен Ямочно-гребенчатої кераміки культури, а Подніпров'я й Волинь почали заселятися Трипільські племенами. Висловлено гіпотезу, що Дніпродонецька культура стала одним з компонентів Тшинецької культури епохи бронзи, припускається також, що носії Дніпродонецької культури зіграли певну роль у додаванні балто-слов'янської мовної спільноти.
