Гуцули

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Гуцул і гуцулка

Гуцули - етнографічна група українців, що живуть у Карпатах: Івано-Франківська, Чернівецька і Закарпатська області України; північ Румунії - мармороські гуцули.

Український лiнгвiст Б. Кобилянський на основi аналiзу гуцульсько-покутського дiалекту та iсторичних даних висунув гiпотезу про те, що предками населення Гуцульщини й Покуття були племена схiдних слов'ян — уличів (пiвдень Надднiпрянщина від Дністра) i тіверців (край між Дністром і Карпатами), якi з переселилися в Карпати i асимiлювались з мiсцевим населенням.

[ред.] Походження назви

Одна група iсторикiв (К. Мiлевський, Л. Голембйовський, Ю. Коженьовський, I. Вагилевич, Ю. Федькович, О. Моргенбессер, В. Поль), етнографiв, лiнгвiстiв доводила тюркське, половецьке, печенiзьке походження . Фольклорист i етнограф О. Кольберг стверджував, що це залишки рiзних кочових орд. С. Витвицький пов'язував назву гуцул з iменем Гецели — брата князя Великої Моравiї Ростислава або виводив її вiд горулiв-гунiв. Я. Головацький, М. Казанович, Є. Калужнянський, I. Огоновський, I. Крип'якевич, В. Гнатюк дотримувалися думки, що назва гуцули походить вiд молдавського слова гоц, гуц — розбiйник, опришок.

Львiвський лiнгвiст М. Худаш в вказує на заплутанність різних теорій походження слова і пропонує походження гуцулів від людини на ім'я Гуцул. Він каже: Гуцули могли свою назву успадкувати вiд якогось, писемно не засвiдченого вiдгалуження слов'янського населення.

Український лiнгвiст В. Чапленко, який у своїй статтi Походження назви гуцул, що була опублiкована в 1-му томi Iсторiї Гуцульщини (Чiкаго, 1975), претензiйно заявляв, що про справжню етимологiю назви гуцул, що схожа на осетинськi слова гуцул та гилець та далi, посилаючись на свою адигейську теорiю, вiн переконує, що назва гуцул спорiднена iз словом гудзик, куций тощо. Зрештою В. Чапленко робить висновок, що цi назви дуже давнього походження.

На територiї Гуцульщини не виявлено жодних даних про поселення з передiсторичних часiв, Київської Русi-України та Галицько-Волинського князiвства, тому конкретно твердити про появу в цi перiоди самої назви гуцул немає пiдстав. Як свiдчать iсторичнi данi, основний процес заселення Гуцульщини припадає на XIV-XVII ст. Уважний перегляд актового матерiалу переконує, що назви гуцул, Гуцульщина ще тодi не iснували. Тiльки з середини XVIII ст. в iсторичних документах зустрiчаємо прiзвища Гуцул, Гуцуляк, i лише на початку XIX ст. в письмових документах вже явно йдеться про гуцулiв жителiв Схiдних Карпат.

Новоприбулим в село чи мiсто давали прiзвища за мiсцем походження або за фахом чи ремеслом, яким новоселець чи його предки займалися, отже, i вихiдцям з Гуцульщини в сумiжних з нею селах давали прiзвища Гуцул, Гуцуляк.

[ред.] Етнічний субстрат

Як вважає укр. краєзнавець і письменник Гуцуляк О.Б., етнічно гуцули походять від іраномовних язигів (які проіснували на Прикарпатті аж до поч. ІІІ ст): пор. з осетин. гыццыл чизг „дівчинка”, де „гыццыл” – „мале/малий”, а „чизг” – „дівиця”, що у європейських писемних джерелах фігурує власне як „язиг” (етнонім сарматського племені, тісно пов’язаного з мотивом войовничих вершниць-амазонок). Тобто карпатські гуцули — це „малі язиги” в сенсі того, що залишилися в Карпатах (аналогічно група остготів/остроготів, яка відмовилася від войовничого походу на Захід, у „Готиці” Йордана визначається як „малі готи”, Geti Minores), а не вирушили у Європу, змішалися з германськими гото-вандальскими племенами. З часом їх етнонім зазнав переосмислення у середовищі сусіднього романізованого населення на „готські”: got/guth + румунський означений постартикль –ul > guţul „розбійник, рекетир”. З європейських язигів, до речі, походить знаменитий канцлер корони Франції, єпископ Парижу в 867-879 та 883-889 рр. Гоццелін д’Анжу.