Геліос
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
ГЕ́ЛІОС (гр. Hēlios) — бог сонця, син титана Гіперіона й Тейї, брат Селени та Еос, батько Фаетона й Геліад. Г. — усевидюще божество — згадується поряд із володарями світового простору (Землею, Небом, Водою). У класичну епоху Г. — бог сонячного світла, зцілитель сліпих, який, проте, може й наслати сліпоту. За часів Евріпіда Г. почали ототожнювати з Аполлоном, через що з’явилося друге ймення бога сонця — Феб. За міфом, Г. щоранку виїздить зі східної частини Океану на колісниці, запряженій четвериком білих прудконогих коней, а ввечері спускається в західній частині; вночі об’їжджає землю човном, щоб повернутися на схід. Зображували його вродливим, схожим на Аполлона чоловіком у золотому променистому ореолі. На острові Трінакрії (Сіцілія) дочки Г. пасуть його худобу. Культ Г. був поширений у Корінфі, Аргосі, Еліді, де були його храми. Центром його культу вважався Родос; тут щороку в жертву богові кидали в море четверо коней в упряжі. Крім того, йому офірували білих ягнят або кабанів; з тварин йому були присвячені кінь, вовк, орел і півень. Римляни з Г. ототожнювали Соля — бога сонця, храм якого стояв на Квіріналії. За часів імперії в Римі був поширений культ Нездоланного сонця, близький до культу Мітри. На Родосі в 3 ст. до н. е. споруджено величезну статую Г. (Родоський колос, що вважався одним із семи чудес світу).
