Апокрифи

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Апокри́фи (грец. Απόκρυφα — таємний, прихований) — виниклі на рубежі нашої ери в елліністичному давньоєврейському і давньосирійському середовищі, а також на християнському Сході твори про персонажів і події Священної історії, що не ввійшли до офіційних іудейських і християнських церковних канонів. Ця релігійно-легендарна література спочатку призначалася для посвячених, знаючих книжників. Згодом А. одержали назву "зречених" і вносилися до спеціальних переліків-індексів "зречених книг", що не дозволялися церковною владою до читання і поширення в середовищі правовірних іудеїв і християн. Найбільш давнє свідчення знайомства давньокиївських книжників з таким індексом знаходиться в "Ізборнику Святослава 1073 р.". У залежності від змісту й імен біблійних і євангельських персонажів А. традиційно поділяють на старозавітними і новозавітні (за аналогією з текстами канонічної Біблії). Старозавітні А. поділяються, своєю чергою, на дві групи. До першої групи належать А., що з'явилися в дохристиянську епоху, але не включені до іудейського канону старозавітних текстів. При перекладі Біблії з давньоєврейської на грецьку мову вони ввійшли до її тексту (так зв. Септуаґінту), а потім до латинського перекладу Біблії (так зв. Вульґата). У XVI ст. католицька церква визнала ці тексти, і вони одержали назву "девтероканонічних" або "вторинно-канонічних". До слов'янського тексту Біблії ці А. були включені наприкінці XV ст. при складанні її першого повного перекладу (1499 р.). при новгородському архієпископі Геннадії (це Книга Премудрості Соломона, Книга Ісуса, сина Сірахова, Книга Товіта, Книга Юдифь та ін.). Друга група апокрифічних старозавітних текстів залишилася за межами біблійного Канону (А. про Адама й Єву, Єноха, Мелхіседека, Авраама та ін.). Для вивчення питання про час і обставини виникнення А., про їх зв'язок з релігійно-моральнісними і суспільними течіями пізнього іудейства, про особливості раннього християнства неоціненну роль зіграли знахідки в сер. XX ст. древніх рукописів у печерах Хірбет-Кумрана на березі Мертвого моря, особливо тексти з печери Наг-Хаммаді (Верхній Єгипет) (див.: Амусин И. Д. Рукописи Мертвого моря. - М., 1961; Тексты Кумрана. - Вып. 1. - М., 1971; Хосроев А. Л. Александрийское христианство (по данным текстов из Наг-Хаммади).—М., 1991). Рукописи Мертвого моря зберегли майже повністю ориґінали А., відомих доти тільки в більш пізніх перекладах на інші мови. Установлено, що для більшості старозавітних творів мовою ориґіналу була давньоєврейська або арамейська, а для новозавітних - переважно грецька.

Новозавітні А. виникли вже в перші століття нашої ери, доповнюючи канонічний євангельський текст подробицями про земний і хресний шлях Ісуса Христа, апостолів, про Богоматір та інші євангельські персонажі. Саме в А. розроблялася тема Cтрастей Господніх, Зішесття до Пекла, Страшного суду. Давньокиївський живопис нерідко звертався до цих апокрифічних сюжетів. Слов'янські переклади А. з'явилися, очевидно, разом з перекладами текстів Священного писання в кирило-мефодіївський період розвитку перекладної писемності на Русі, не раніше 2-ї пол. IX ст., а на Русь потрапили з прийняттям християнства. Походження деяких слов'янських А. зв'язують з виниклої в Болгарії у Х ст. так званої "богомильської єрессі" (по імені попа Богомила). Південнослов’янська література, зокрема давньоболгарська, у процесі передачі А. на руський ґрунт виконувала роль "літератури-посередниці". З деякими А. руський читач знайомився через Толкову Палею і хронографи. Найдавніші з відомих слов'янських списків А. датуються XII ст. ("Ходіння Богородиці по муках") і рубежем XII-XIIІ ст. ("Параліпомен Іеремії", "Сказання про батька нашого Агапія", "Слово Євсевія Олександрійського про зішесття Іоанна Предтечі до пекла"). У жанровому відношенні слов'янські А. в основному наслідують розмаїтість форм текстів Священного писання, що складалося протягом декількох століть з різних письмових і усних джерел. Так, відомі апокрифічні євангелія: Євангеліє Нікодима, таємного учня Христа, що прийшов після його страти зняти з хреста тіло Ісуса і поховати, "Євангеліє Фоми", "Першоєвангеліє Якова" (про дитинство діви Марії), апокрифічне "Одкровення Іоанна Богослова", "Апокаліпсис Авраама", "Видіння апостола Павла", "Видіння пророка Данила". Ці тексти носять есхатологічний характер, вони повествують про очікуваний "кінець світу". Сюди відноситься і відоме "Ходіння Богородиці по муках". Існують апокрифічні діяння ("Діяння апостолів Андрія, Петра, Матвія"), апокрифічні житія ("Житіє Андрія Юродивого", "Житіє Василя Нового"), апокрифічні завіти ("Завіти дванадцяти патріархів", "Завіти Авраама"). А. поширювалися й у формі питань-відповідей ("Бесіда трьох святителів", "Питання Іоанна Богослова Господу на горі Фаворській", "Єрусалимська Бесіда" та ін.). Різні жанрові форми могли змішуватися.

У давньокиївській літературі А., незважаючи на заборони їх поширення, активно читалися і переписувалися до збірників, нерідко поруч з цілком канонічними текстами. Питання про ступінь "апокрифічності" цих творів і їхньої функції в давньослов'янській книжності складний. Найбільш ґрунтовна робота про це належить польському славістові Ал. Наумову, що дав докладне і вичерпне визначення А.: "Церковнослов'янським апокрифом ми називаємо середньовічний літературний твір церковнослов'янською мовою, що розвиває діахронічно або синхронічно план біблійного оповідання в якості його неправомочної конкретизації або вносячий семантичні акценти, що входять у протиріччя з офіційно визнаними". Крім книжного, на Русі існував і усний шлях поширення А. Їх розповідали, повертаючись з подорожей до Святої Землі, прочани - "каліки перехожі". У знаменитому "Ходінні ігумена Данила" міститься чимала кількість апокрифічних сюжетів, зв'язаних з біблійними святинями і чутих Данилом у Палестині.

А. привертали увагу читачів насамперед тим, що конкретизували і доповнювали скупе на подробиці біблійне оповідання, причому доповнювали в живій, цікавій формі, часто зі значним елементом середньовічної фантастики. Вони піднімали найважливіші світоглядні питання про зміст буття, про початок і кінець світу, про Пекло й Рай з докладним описом як райського блаженства, так і пекельних мук. В А. з разючою деталізацією зображувалася доля людської душі після смерті, "митарства", яким піддавалися душі грішників. А. перетворювалися у свого роду "народну Біблію", що займає проміжне положення між книжковою й усною традиціями. Апокрифічні сюжети знайшли відображення й у духовних віршах (Вірш про Голубину книгу, Сон Богородиці тощо.).

За М. В Рождественською

[ред.] Видання

Памятники отреченной русской литературы / Собраны и изданы Н. Тихонравовым.— М , 1863.— Т. 1—2; Порфирьев И Я;1) Апокрифические сказания о ветхозаветных лицах и событиях по рукописям Соловецкой библиотеки.— СПб., 1877//СОРЯС — Т 17, № 1; 2) Апокрифические сказания о новозаветных лицах и событиях по рукописям Соловецкой библиотеки,— СПб., 1890 // СОРЯС.— Т. 52, № 4; Апокрифы: Беседа трех святителей, Сказание, как сотворил Бог Адама; Сказание отца нашего Агапия; Хождение Богородицы по мукам / Подг текста, перевод и комм. М. В. Рождественской // ПЛДР: XII век.—М., 1980.—С 137—184, 647—652, Суды Соломона / Подг текста, перевод и комм. Г. М. Прохорова // ПЛДР: XIV— середина XV века,—М., 1981.—С. 66—87, 541—542.

[ред.] Література

Сперанский М. Н. Славянские апокрифические евангелия.— М., 1896, Тихонравов Н. С. Отреченные книги Древней России // Тихонравов Н. С. Соч — М., 1898.— Т 1.— С. 127—225; Адрианова-Перетц В. П. Апокрифы // История русской литературы.—М., Л., 1941.—Т. 1.—С. 71—86; Белоброва О. А. Переводная беллетристика XI—XIII вв // Истоки русской беллетристики.—С. 143—154; Каган М. Д., Кобяк Н. А., Панченко А. М., Понырко Н. В., Прохоров Г. М., Рождественская М В.,Салмина М.А., Творогов О. В. Апокриф о Енохе; Апокриф о Макарий Римском, Апокрифические сказания о успении Богородицы; Апокрифы и сказания о Данииле, Апокрифы о Аврааме, Апокрифы о Андрее Первозванном; Апокрифы о апостолах Петре и Павле; Апокрифы о апостоле Филиппе; Апокрифы о Илье пророке; Апокрифы о Иоанне Богослове; Апокрифы о Мельхиседеке, Апокрифы о Моисее, Видение Исайи; Вопросы Варфоломеевы к Богородице; Евангелие Иакова; Евангелие Никодима; Епистолия Иисуса Христа о неделе; Житие Василия Нового; Заветы двенадцати патриархов, Лествица Иакова; Мучение Никиты; Откровение Варуха; Паралипомен Иеремии; Послание Пилата к Тиберию; Сказание Афродитиана; Слово Епифания Кипрского о погребении Иисуса Христа и о Иосифе Аримафейском; Слово на Лазареве воскресение; Слово святых апостолов Петра и Андрея, Матфея и Руфа, и Александра; Хождение Агапия в рай; Хождение Богородицы по мукам // Словарь книжников.— Вып. 1.— С. 40— 67, 95—98, 102—103, 119—124, 142—143, 183— 184, 230—231, 266—268,282—283,296—298,373— 374.396—398.423—425,426—428,439—441,462— 465; [Каган М. Д„ Лурье Я. С., Понырко Н. В., Салмина М. А., Троицкая Т. С.] Апокриф о Адаме и Еве, Апокриф о иерействе Иисуса Христа; Апокриф о Ламехе; Апокриф о Давиде; Апокрифы о Иакове брате Господнем; Апокрифы о крестном древе; Апокрифы о Соломоне, Беседа трех святителей; “Воспоминание отчасти святыя горы Афон-ския, како наречена бысть Святая гора и коих вин ради тако проэвася” // Словарь книжников.— Вып 2, ч. 1.—С. 47—68, 89—93, 142—144; [Ванеева Е И., Каган М. Д., Прохоров Г. М., Салмина М А, Творогов О. В.] Легенда о кровоточивой жене Веронике; “О всей твари”; “От коих частей создан бысть Адам”; Семьдесят имен Богу; Сказание Анфилога царя о святой литургии; Сказание о двенадцати пятницах, Хождение Зосимы к рахманам // Словарь книжников — Вып 2, ч. 2.— С. 6—7, 145—146,153—155, 318—319, 344— 345. 358—359, 489—491.