Кошовий отаман

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Кошови́й отама́н (кошовий) — виборна службова особа в Запорізькій Січі (16-18 ст.), яка зосереджувала у своїх руках найвищу військову, адміністративну і судову владу (хронологію див. Українські гетьмани). Очолював Кіш Запорізької Січі. К.О. до сер. 17 ст. часто називався гетьманом. Під час воєнних походів влада отамана була фактично необмеженою, але в мирний час найважливіші питання військового і політичного характеру виносив на розгляд ради старшин і військової ради. К.О. мав чітко визначені обов'язки: відкривати військові ради (коло), головувати на старшинських радах, вступати в дипломатичні стосунки з іноземними державами, розподіляти військову здобич, прибутки від мит, узаконювати поділ пасовищ, земель і угідь для полювання і рибальства. К.О. затверджував обрану січовою радою кошову старшину - військового писаря, військового суддю, військового осавула, які були його найближчими радниками і помічниками. Призначав паланкову і наказну старшину, інколи й військових службовців - військового довбиша, військового товмача, військового кантаржія, військового гармаша (пушкаря) та ін. К.О., виконуючи функції верховного судді, затверджував вироки, винесені кошовим суддею, в т. ч. і смертні, К.О. приймав духовних осіб з Києва і призначав священиків у січову і паланкові церкви. На час своєї відсутності призначав свого заступника - наказного отамана. Зовнішньою ознакою влади К.О. була залізна булава (іноді тростяна). В церкві ставав в окремому місці - бокуні (стасидії), різьбленій з дерева і пофарбованій у зелений колір.

У Козацькій Республіці владу К.О. (“батька”, “вельможного добродія”) обмежували звіт, час і рада запорожців. Кожен К.О. 1 січня звітувався щороку перед побратимами на раді. Якщо козаки висловлювали невдоволення його діями, К.О. негайно кидав на землю шапку, клав палицю, вклонявся товариству, дякуючи за виявлену протягом року честь, і йшов у свій курінь. Після цього починалися вибори нового К.О. Кожен курінь пропонував свого кандидата, тому вибори часто тривали дуже довго, а іноді закінчувалися сварками. Коли ж нарешті зупинялися на найдостойнішому січовику, його запрошували на площу. Обраний, за давнім звичаєм, повинен був двічі відмовлятися від такої честі, а втретє – дати згоду. На раді К.О. мав кланятися на 4 боки, дякувати під вигуки запорожців: “Будь, пане, здоровий та гладкий. Дай тобі, Боже, лебединий вік і журавлиний крик”. Кожного К.О. обирали лише на рік. Найславетніших, найшанованіших – переобирали протягом 5 і більше років. Наприклад, І.Сірко, отаманував протягом 15, а П.Калнишевський – протягом 10 років. Декілька раз ставали К.О. такі визначні українські військові діячі, як К.Гордієнко, І.Малашевич. Проте будь-яке важливе рішення приймалося колективно на козацькій раді. У розмовах із січовиками К.О. називав козаків по-батьківськи, по-товариськи: “дітки, братчики”. Життя К.О. мало чим відрізнялося від життя решти козаків. Він жив і харчувався разом із побратимами. К.О. мав ділянку землі, виділене йому жалування, слуг (джур, своєрідних ад’ютантів). Окрім К.О., були на Січі 38 курінних отаманів, які виконували роль інтендантів, турбувалися про харчування, скарб козаків. Останнім кошовим Запорізької Січі був П.Калнишевський.

Джерела:

1.Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.- Луцьк: Вежа, 2000.

2.Довідник з історії України.За ред. І.Підкови та Р.Шуста.- К.: Генеза, 1993.